«Бандерівський» будинок

Я теж почала читати. Це були відомі слова з вірша Володимира Сосюри «Любіть Україну». Над під’їздом луцької багатоповерхівки в р-ні 40-го кв. такі «фрески» викликали подив. 

Я підійшла ближче. На лавці сиділи двоє пенсіонерів.

– Чий це витвір? – поцікавилася.

– Мій, – скромно відповів один із дідусів.

– Василем Івановичем його звуть, як Чапаєва, – додав другий.

Я присіла поруч і попросила розповісти, як виникла ідея незвичайної прикраси будинкового фасаду.

Василь Глембоцький – небайдужа до всього людина. Отож, коли помітив, що тече дах над дверима під’їзду, разом із такими ж активними мешканцями взяв участь у його заміні. Тоді, придивившись хазяйським оком, вирішив, що новенький дах не пасує темній непривабливій стіні. А тут, саме напередодні, по телевізору в новинах показували, як дніпропетровці весь свій дев’ятиповерховий будинок пофарбували у кольори українського прапора. 

– Чим, думаю, ми гірші, – згадує Василь Іванович, – купив жовту та блакитну фарбу, та й до роботи. Ще й сусідці дав «партійне завдання»: підготувати таку фразу, щоби за душу брала. Ось так за допомогою трафарету та незначних зусиль став наш під’їзд найпатріотичнішим.

– Усі сусіди радо підтримали таку ініціативу, окрім однієї «руської», яка обізвала нашого Василя «бендеровцем», – додав товариш Василя Івановича. – Та ми на неї не зважаємо. Хіба можна ярлики чіпляти на людей тільки через те, що вони щиро люблять свою Батьківщину? До речі, нашого Василя Івановича сам мер міста – пан Романюк – нагородив грамотою за патріотизм.

…Просуваючись углиб 40-го кварталу, де примостився «бандерівський» будинок, помітила ще кілька жовто-блакитних дворових прикрас. Це і лавочки, і квітники. В багатьох містян просто біля вікон та на балконах майорів український прапор. 

– Не пройде у нас анексія, – подумалося, –  попри будь-яку агітацію, попри будь-які підступні вчинки ворога! Ми, лучани, цього не допустимо!