Тут таїна віків призупинилась
Той, хто не
знає і не вивчає свого минулого, не може навіть розраховувати на світле
майбутнє. Ця істина, як засвідчує історія, – незаперечна. Там, де це давно
зрозуміли, працюють музеї, експозиції яких повертають кожного з нас як у давні
часи, так і нагадують про найголовніші події сьогодення. Майже півстоліття тому
створили історичний музей у селищі Іваничі і більш як чверть віку опікується
ним щира українка, дбайлива господиня і просто мудра та толерантна жінка Лариса
Миколаївна Куль, з якою нещодавно поспілкувалася.
– Отже, пані Ларисо, найперше торкнемося історії появи історичного
музею тоді ще в райцентрі Іваничі.
– Натхненником
і організатором його відкриття був світлої пам’яті краєзнавець за покликанням і
педагог за фахом Василь Федорович Усик. Він
не лише десятки літ виношував цю ідею, яку ще за життя втілив у
дійсність, але й разом з своїми добровільними помічниками, такими ж
поціновувачами минулого, збирали експонати, формували перші експозиції. І у
травні далекого вже 1975 року урочисто відкрили музей, який кілька років
функціонував на громадських засадах. Але вже у ті роки музей по праву вважався
центром культосвітньої та краєзнавчої роботи. Тут проводили багато цікавих
заходів, сюди привозили на екскурсії дітей з усіх шкіл району та й навіть з
навчальних закладів сусідніх районів. Звичайно, тоді були інші часи, інші
уподобання та погляди, але, як кажуть, історію не перепишеш
– А коли і як Ви потрапили у директорське крісло?
– Це сталося
у 1994 році. Незадовго до цього ми з світлої пам’яті чоловіком Василем та двома дітками переїхали з Любомля до Іванич.
Працював він там після здобуття медичної освіти за направленням. А коли
знайшлося місце за спеціальністю в Іваничах, переїхали сюди, адже обоє ми із
села Завидів цього району. Отож хотілося бути ближче до батьків. Я за фахом
вчителька початкових класів. На той час роботи педагога не було, то довелося
освоювала фах бібліотекаря. Уже добре пізнала ази нової для себе справи, та
якось колишня завідуюча відділом культури Таїсія Татаринова, а музей на той час
був у підпорядкуванні цієї структури, запропонувала мені посаду директора.
Звичайно, спочатку вагалася, адже робота зовсім нова та й мало знайома. Але,
добре все обміркувавши, погодилася. Тепер за цим не шкодую, навпаки вже навіть
не уявляю себе в іншій сфері.
– Це тільки на перший погляд здається, що тут усе легко і
просто: прийшли відвідувачі, провів екскурсію…
– Щоб
зацікавити слухача, – посміхається моя співрозмовниця, – треба добре
попрацювати, бути обізнаною з подіями, які висвітлюєш. Це лише один невеличкий
відтинок моєї роботи. Назову хіба що один приклад. Коли прийшла працювати у
музей, було тут трішки більше 400 експонатів.
Нині уже понад 4,5 тисячі і 2,5
тисячі з них – оригінальні, які включені до складу державної частини музейного
фонду України.
– Знаю, що за десятиліття роботи музей неодноразово
переводили з відомства у відомство, змінювали і місце розташування.
– Так.
Остання така зміна відбулася у червні 2021 р., коли укрупнювали райони і
створювали територіальні громади. З того часу змінили й офіційну назву. Тепер
це «Історичний музей селища Іваничі», який ввійшов до складу КЗ «Центр культури,
дозвілля та спорту Іваничівської
селищної ради». Тоді мені запропонували переселитися у приміщення Будинку
культури. Скажу щиро: дуже переживала, була дещо навіть розчарована таким
рішенням. Та час засвідчив, що зробили все дуже мудро і на користь справі. Ми з
працівниками культури тепер – єдине ціле, а музей відтоді – місце дислокації
для проведення найрізноманітніших масових заходів.
– Про які з них хотіли б бодай коротко розповісти?
– Без
перебільшення скажу: кожен дорогий серцю і пам’ятний. Але зупинюся бодай на
декількох. За великої участі і представників влади, і культосвітніх
працівників, і пересічних жителів громади відбувся у нас день відкритих дверей,
який приурочили святу вишиванки і поєднали з Міжнародним днем музеїв. Кожен
знайшов тоді захоплення до душі. Особливо гостям сподобалася етновиставка
«Сорочка-вишиванка – оберіг пам’яті». Незабутнім,
за їхніми словами, стало це свято для учасників народознавчого гуртка, яким
опікується Неоніла Кандиба і який працює уже декілька років при Будинку культури.
Не можу не
згадати про нещодавній захід, який приурочили двом велетням українського духу –
Тарасу Шевченку та Лесі Українці. Адже саме вони своїм талантом і звитяжною
працею підносили і звеличували дух українського народу у важкі часи. Їхня поезія
особливо актуальна і зараз. Багато нового почерпнули для себе відвідувачі музею
із розгорнутої тематичної виставки «Джерела безсмертного слова», на якій були
представлені матеріали із фондів музею на Шевченківську і Лесезнавчу тематику:
інформаційні плакати по життєвий і творчий шлях, колекція «Кобзарів» різних
років видань. Між іншим, свого часу унікальний експонат передав нам краєзнавець
з Іванич Ростислав Ващук – фотографію «Вшанування Шевченка – 120 років від
народження», на якій зображені учні та
вчителі Порицької школи (1934 рік). Цікавим є і Шевченківський календар,
подарований ще одним іваничівцем, залюбленим в історію рідного краю, Євгеном Петровим-Хватовим,
а також два портрети Шевченка (літографія і різьба по дереву), датовані
п’ятдесятими роками минулого століття, які збереглися
в родині Марії Ярицької з с. Древині. Приємною несподіванкою стало й те, що частий відвідувач нашого музею
іваничівець Микола Максимович Андрощук
зголосився для відвідувачів музею прочитати вірші Тараса Шевченка, які пам’ятав
ще з своїх далеких шкільних років. Його декламування записали і зберігатимемо.
А якими
яскравими були заходи, приурочені Дню українського добровольця, 105-ій річниці
Крут «Згадаймо юність, що горіла в Крутах», Різдвяні зустрічі,
організовані спільно музеєм та громадською організацією «Спілка матерів
військовослужбовців Іваничівщини», на яку запросили родини загиблих воїнів
громади.
Цікавою для відвідувачів була зустріч з головою ГО «Волинська обласна
організація учасників бойових дій, АТО та ветеранів військової служби
«Захисник», волонтером-іваничівцем Петром Нагайовським. Він поділився своїми
думками щодо російсько-української
війни, а ще передав до фондів музею дві книги – «Карателі» та
«Мобілізяка» Влада Якушева – учасника Революції Гідності, учасника бойових дій,
прессекретаря 14-ої окремої механізованої бригади з 2015 по 2017 роки. До речі, автор цих книг
і зараз на передовій захищає рубежі України.
Ще одна приємна
несподіванка трапилася буквально цими днями – до музею завітав депутат Володимирської
районної ради, батько сина, який служив в АТО і тепер бореться з російськими окупантами, житель села
Бужанка Ярослав Гиць. Він подарував для музею свою нову книгу, яка нещодавно
вийшла з друку, – «Римований літопис війни». Між іншим, попередні його патріотичні збірки є вже у
фондах нашого музею.
– Ви підтримуєте зв’язки з колегами інших громад?
– Неодмінно.
Методичним центром і координатором роботи є для всіх нас Волинський краєзнавчий музей, де проходять
різноманітні семінари, навчання, конкурси. До речі, тішуся нагородами, які
прикрашають стіни музею. Серед нещодавніх – сертифікат за участь у конкурсі. Я – автор роботи «Музей
у віртуальному просторі, як презентація громади і нова форма роботи з
відвідувачами» – створення сторінки «Історичний музей смт Іваничі» у соціальній
мережі Facebook визнано отримала цю нагороду. А взагалі на теренах нашої
області є більш як десять історичних музеїв, з працівниками яких постійно
спілкуюся, що приносить користь.
– Про що б сьогодні не говорили, не можемо обійти
найболючішої теми – повномасштабної війни. Безперечно, вона внесла корективи і
у роботу музеїв.
– Оскільки
саме на нас покладена місія зберегти для
нащадків історичну пам’ять, то вже з перших днів вторгнення росії на наші
землі, згортали для збереження найцінніші експонати. Оскільки минуло більш як
півтора року, то деякі експозиції розгорнули знову. Крім того, щоб як можна
правдивіше зафіксувати перебіг цієї
кривавої війни, відтворити супротив українського народу проти окупантів,
збираємо нові експонати. Тут нам допомагають волонтери. Уже зараз у своїх
фондах маємо речі з фронту, котрі є свідченням злочинної діяльності ворога на
нашій землі. І цей розділ поповнюється. Бо саме у музеях призупиняється і
знаходить прихисток таїна віків і події сьогодення. Тому кожен наш день
насичений подіями та заходами, спрямованими на підняття сили духу нашого народу
і віри у перемогу.
Валентина ПЕТРОЩУК.
Фото авторки.