Екопарк “Аміла” в Радовичах на Волині – благородне місце благородних оленів, привітних людей, які засовують руки з кормом в клітки до тварин, безстрашних білочок, які підбігають, аби вихопити з долонь хоч зернятко, безкрайних волинських ланів та неймовірної атмосфери.
Пані Оксана, директорка парку, поговорила із журналістом “Волинської газети” Ростиславом Шваником та розповіла, як живе парк у часи викликів, які цінності несе він, як живуть та адаптуються привезені тварини. Також поділилася повсякденними турботами про звірів та своїм баченням майбутнього, де людина і природа існують у гармонії
Заснування та розвиток парку
Отож, розпочнімо нашу розмову з головних героїв цього діалогу – оленів. Коли ж привезли першого ссавця на територію парку?
Почалося все з того, що в лютому 2018 року сюди завезли 80 одиниць Оленів благородних з країн прибалтики. Було 65 самиць та 15 самців. Різниця така між статями, бо це гаремна тварина, напевно Ви чули що самець олень – це султан від природи, який живе не з однією самкою, йому потрібно декілька.
Оленів привезли з метою, аби їх тут заселити, щоб вони тут акліматизувалися. А згодом уже зробити всі умови задля їх розмноження.
Яка найосновніша мета вашого екопарку?
Головною метою ферми, яка потім перетворилася в парк Оленя благородного – розповсюдження їх по території Волині, України. Тому ми забезпечуємо народження здорових оленят, вирощування їх до певного віку а потім: або випуск у природу, або ж на продаж.
Чи пригадуєте Ви, кого на цю велику, багатогектарну територію заселили першого?
Саме оленів. Але там, на території біля оленячої ферми ще до того часу діяло урочище “Малюта”, огороджений лісовий масив, де також проживали досить цікаві тварини: лосі, олені волинського типу, дикі свині та інші. Вони жили не в дуже великій кількості, але все ж декілька їх було.
Ферма Оленя благородного – це ще одна, чергова сторінка життя цієї території.
Уже такі культурницькі приміщення як от ретропарк, музеї різного типу – це все звели також після створення самого парку, я правильно розумію?
Знаєте, коли привозили оленів, кінний двір вже існував. Він був не в такому вигляді, як зараз, але принаймні коники були і вже фермерське господарство спеціалізувалося на розведенні Торійської породи (виведена в естонському місті Торі), і саме вже на тих конях була можливість покататися, як верхи так і в упряжці.
Якщо говорити про екскурсійну та розважальну програми, то це ми активно почали розвивали вже після 2018 року, тому що була вже ферма. Поступово почали організовувати й інші активності.
Правда, вже до того часу були розроблені промарковані лісові маршрути, по яких можна їздити як велосипедом, так і машиною, навіть і пішки. То це було зроблено попередньо. Потім ми тільки удосконалювали ці всі моменти і поступово, коли зводили нові обʼєкти, ми їх додавали до своєї програми, створювали певні сценарії, екскурсійні програми, і так формувався штат екопарку “Аміла”.
Розкажіть, яка була Ваша перша зустріч із оленем у житті?
Це напевно було в дитинстві, у київському зоопарку.
Але там олені були трошки не такі, які я згодом зрозуміла, якими вони можуть бути, живучи в середовищі максимально наближеному до природного. Це був зоопарк. Гарний догляд. Гарні тваринки, граційні, величні, але в клітці. Якось так.
Як живуть тварини?
Бувають різні ситуації, тому хочу запитати, як ви знаходите баланс між туризмом та комфортним життям ваших тварин? І чи є на території якісь дуже жорсткі обмеження відвідувачам щодо поводження із тваринами?
Почну з закінчення запитання про обмеження.
Територія наших об’єктів різноманітна, як кінного двору, так і парку Оленя благородного.Там велика територія, можна вільно гуляти. Якихось жорстких обмежень ми не робимо.
Єдине, кілька правил – це обов’язкове дотримання правил поведінки техніки безпеки з тваринами: не засовувати руки в решітки, дивитися за маленькими дітьми, обережно поводитися з тими тваринами, які можуть завдати шкоди.
Крім того, на територію парку Оленя Благородного не можна приходити зі своїми домашніми улюбленцями. Заборонено також проносити свою їжу задля безпеки тварин, які перебувають на фермі.
Так як тварин там дуже багато, то, відповідно, все робиться для того, аби вберегти їх від негативного впливу. Може передатися чи інфекція від інших тварин, чи проблеми після годування своєю їжею. Виходячи із цього, на території ми максимально розробили умови для безпечного і комфортного перебування як відвідувачам, так і тваринам.
Як Ви зрозуміли, що в часі ми наших гостей не обмежуємо. Вони можуть вдосталь спілкуватися, надивитися, намилуватися і навіть погодувати з рук нашою їжею.
Ми вже про відвідувачів заговорили, тому хочу спитати, хто найчастіше є вашими відвідувачами?
У переважній більшості в нас відвідувачі – діти.
І це дуже багато дітей, особливо коли це групові відвідування. Наразі набирає великої популярності сімейний відпочинок. Присутні й непоодинокі випадки закоханих людей, яким ми представляємо таку програму, як вечірня екскурсія. Прогуляйтеся, відпочиньте, насолодіться природою і спілкуванням одне з одним на природі. Це також в нас доступно.
У сезони травень-червень, вересень-жовтень, грудень-січень переважно є найбільше дитячих шкільних груп. Щодо географії, це як Волинь, так і вся територія України. От в нас завтра будуть гості з Одеси, на днях були з Вінниці.
Бувають гості як з близького, так і з далекого зарубіжжя. Особливо, коли люди приїздять в гості до своїх родичів в Україну, то намагаються досить часто відвідати наш екопарк, і ми тому дуже раді.
Поки ми прогулювалися парком, подивилися на тварин і поставили собі за питання, можливо ви думаєте про розширення, поселення інших тварин на території екопарку?
Екопарк все-таки – це не тільки парк Оленя благородного. Поряд з фермою, де знаходиться на сьогодні більше 700 оленів, діє пансіонат.
Пансіонат для тварин, що це таке? Це місце, де живуть врятовані тваринки, які потребують догляду та особливої реабілітації.
У нас на сьогодні там проживають лисички, рись, зубри, кози, олені японські. От нещодавно буквально був дзвінок знову про те, що люди в лісі знайшли оленятко і запитують, чи можемо ми його забрати. Таких тварин ми забираємо, якщо вони потребують особливого догляду. Потім, якщо все гаразд, ми їх випускаємо в дику природу. Якщо це неможливо зробити, вона залишається в нас.
У нас є практика навіть випуску в ліс наших Оленів благородних. Одночасно було випущено в дику природу 120 оленів різновікових і різної статі.
Ми побачили, що на невеликій огородженій ділянці є два зубри. Що можете про них сказати?
Зубри в нас також знаходяться в пансіонаті. Наша парочка малюків, як наші екскурсоводи люб’язно назвали Максим і Одарочка – це своєрідні діти війни серед тварин.
Сталося так, що під час роботи ППО сталася трагедія в лісі, загинула мама зубриха, і маленькі дітки залишилися безпомічними ще дуже маленькими. Тоді нам запропонували їх спробувати виходити. І ми згодилися. Коли вони до нас потрапили, то їх поселили спочатку в спеціально для них збудовані хлівчики.
Їх відгодовували молочком, і ми довгий час навіть сумнівалися, чи вони виживуть. Дякувати Богу, вони вижили. Згодом почали їсти їжу, притаманну для них: сіно, зернові тощо. Із часом їх поселили в такий вольєр. Для них він не малий, достатній для перебування двох тварин. Поки що станом на зараз вони будуть у нас.
Чи буде можливість їх випустити в дику природу, і чи ми будемо це робити, це питання ще не на часі, бо вони ще ростуть.
А хто дбає про тварин, який у вас штат, персонал?
На території екопарку, там, де живуть тварини, є свій штат. На кінному дворі також є свій персонал. Є людина, яка керує штатом, яка відповідає за ветеринарне обслуговування, ну, і, власне, конюхи чи сторожі. Це ті люди, які доглядають за тваринами, годують їх і перебувають на території цілодобово.
Крім того, ми навколо встановили відеонагляд, щоб раптом щось з тваринами не так, щоби можна було побачити.
Людей працює небагато, але забезпечені вони технічними знаряддями праці, є машини, які спеціально призначені для розвезення кормів, є спеціальні транспортні засоби для того, щоб по території 200 гектарів сторожу було зручно їздити, є мотоцикли. Штат укомплектований так, щоб тварини були повністю забезпечені як ветеринарним доглядом, так і щоби було за ними кому доглядати і годувати.
Виклики та адаптація до умов
Ось, дивіться, ваш парк почав офіційно працювати в 2018 році. На цей період припадає час коронавірусу. Чи зіткнулися ви з якимись перешкодами?
Коли почався певний негарний період в історії нашого життя, наприклад, сама пандемія, то тоді ми не приймали відвідувачів. Парк не може не працювати, бо це живі тварини, вони потребують догляду за будь-яких умов.
Коли певний час не було відвідувачів, ми проводили віртуальні екскурсії, працювали над удосконаленням певних екскурсійних програм, над тим, щоб покращити територію, оздобити щось, посадити якесь деревце. Активно працювали над цим декілька місяців.
Потім поступово, поступово, спочатку в захисних масках, із дотриманням усіх засобів безпеки ми почали приймати спершу сімейні групи, потім – усіх. Ну і, відповідно, з дотриманням певних санітарних вимог, це все не знімалося до тої пори, поки була загроза поширення коронавірусу.
Для кожного початок великої війни був різним. Яким був день 24 лютого для Вас та для екопарку? Що змінилося з того часу?
Ми змінилися. День 24 лютого був страшним днем, тому що кожен його пережив, напевно, всередині по-своєму. Ми почали вирішувати нагальні проблеми.
Частина нашого персоналу виїхала за кордон і не повернулася. У перші дні в нас відразу з’явилися переселенці зі сходу. І ми почали працювати на допомогу цим людям.
Екопарк не приймав відвідувачів декілька місяців. Ми суто волонтерили: готували їжу, облаштовували побут людей, буквально запас всіх своїх товарів, продуктів віддали для людей, які цього потребували.
До того ж, наших працівників не залишали поза увагою. Вони не залишилися без роботи, вони не залишилися без заробітних плат. Дякувати нашому власникові, який подбав про те, щоб ми не відчули себе кинутими в той період, у тих кілька місяців, коли було незрозуміло, що робити, куди бігти і чи варто бігти. Переважна більшість нас вирішила залишатися тут, працювати і допомагати.
Також із нашого ретропарку ми виділяли техніку. Від нас, я не можу сказати точної кількості одиниць техніки, яка поїхала на фронт і виконала вже там свою функцію, але більше 30-ти різних одиниць різного плану, це точно.
А потім почали приймати спершу пільгові екскурсії. Ми зрозуміли, що людям на фоні війни треба просто психологічне розвантаження, і це найкраще зробити на природі, серед тварин, тому знову потрохи, потрохи, десь з травня місяця, ми почали приймати вже всіх відвідувачів.
Наразі в нас благодійні програми не припиняються, тут постійно є робота з дітьми, які зараз зазнали найбільшого болю від війни. Це діти, батьки яких загинули чи зникли безвісти. Вони відпочивають у нас безкоштовно.
Місія та цінності
Яку найголовнішу місію ви б виділили, яку несе ваш екопарк?
У нас є гарний такий девіз – бережемо, розвиваємо, насолоджуємося.
Мені здається, якщо взяти повне значення цих слів, то добавити більше нема чого.
На вашу думку, чого найбільше зараз не вистачає в екологічній освіті в Україні? Чого уникають або не помічають, виховуючи дітей?
Я для себе, напевно, ще з дитинства пам’ятаю, що тварина – це істота, яка потребує не просто догляду, а любові. Без любові до тварини, без поваги до тварини людство, як категорія, просто не зможе вижити.
Ми всі в одному човні. Хай це не Ноїв ковчег, але це – один човен. І якщо той човен починає не так пливти або не туди пливти, то страждають всі, і люди в тому числі.
Якщо людство в глобальному своєму розумінні не зрозуміє, що навіть кинутий папірець або недопалок десь на дорогу нічого крім шкоди не принесе. Якщо люди не перестануть, що мене дуже морально вбиває, знищувати кошенят, собачат, просто проходити повз тваринки, яка потребує догляду або хоч мінімальної підтримки, тоді в нас нічого доброго не буде.
Ми живі люди і маємо жити по-людськи і вчиняти по-людськи.
Тому що екологія — це бумеранг. Якщо ми не навчимося, як правильно жити в цьому світі, то рано чи пізно той бумеранг буде дуже боляче бити по нас.
Розмову вів Ростислав ШВАНИК.
Фото: “Волинська газета” | Ростислав Шваник.