Що змінилося в Іванівці та Рудці-Миринській і з часів Першої світової?
Старі фотографії здатні розповісти більше, ніж будь-яка літописна книга… А коли вони зроблені без ретуші, то з минулого проступають не лише безповоротні моменти життя наших попередників, але й доволі чіткі паралелі із сучасним. Здається, чорно-білі кольори навіюють і дуже характерні штрихи до майбутнього…
Отже, завдяки білоруським ентузіастам пошукової роботи в особі журналіста Владіміра Богданова вдалося отримати серію архівних фотографій про Волинь періоду 1915-1917 рр. Судячи із сюжетів, раніше українські поціновувачі старовини можливості з ними ознайомитися не мали, оскільки у відкритому доступі подібні зображення не з’являлися…
Подаючи кілька з них, звичайно, мало сподіваємося, що хтось із нащадків впізнає в маленьких дівчатках своїх прабабусь, але шанс на таке диво існує.
Отже, ці фотографії – з приватного альбому одного з військовослужбовців австро-угорської чи німецької армій. Це видно з підписів, зроблених зі зворотного боку німецькою. Оскільки почерк у багатьох випадках дуже нерозбірливий, а назви населених пунктів Волині з того часу звучать дещо по-іншому, то важко однозначно стверджувати, що зображена на полі за копанням картоплі група селян (за спинами яких на коні гордо сидить чужий солдат) – саме із с. Іванівка, що нині входить до складу Білашівської сільради Ковельського р-ну. Але що цей факт найближчий до істини, то сумніватися не варто.
Як бачимо, в руках у людей і досі актуальні знаряддя праці, а бульбу вони висипали в кошики, що й зараз плетуть на Волині народні умільці. Одяг за 100 літ також не дуже змінився. Одна лише разюча відмінність: раніше бідні люди ходили або босоніж, або в допотопних постолах. А тепер на зміну прийшов китайський взуттєвий ширнепотріб…
Ще вражає яскрава убогість споруд столітньої давності, де один на одному жили цілі родини. Як, власне, і заповзятливість німецьких солдатів, які в червні 1916-го вирішили за будь-яку ціну перетворити брудну сільську вулицю хоча б на щось схоже з дорогою…
У Рудці-Миринській – теж неповторні сюжети. Ось характерний портрет єврейської родини з малим дитям на руках. Або – вулиця з «фігурою» посередині. А старий вітряк, якась халупа і дуже велика кількість хрестів біля картопляного поля взагалі нагадують щось віртуальне і химерне…
В іншому – у глухих ковельських селах усе залишилося, як було. Ба, без важкої праці старих і малих вони вже давно б вимерли… До чого, власне, наближаються й Іванівка з Рудкою-Миринською, де за переписом десятилітньої давності нараховувалося аж 25 та 145 людей, а зараз, мабуть, і тих не набереться.
Роман УСТИМЧУК.
