Біль, що не передати словами

Луцьк
попрощався із чотирма військовослужбовцями 51-ї Володимир-Волинської
механізованої бригади, котрі 22 травня загинули у бою під Волновахою на
Донеччині. Ще шістьох солдатів хоронили в інших куточках Волині.

Спочатку була служба у
Свято-Троїцькому кафедральному соборі, а потім тисячна колона із рідних,
друзів, тих, хто знав і зовсім не був знайомим із хлопцями рушила на Театральну
площу міста. Там відбулася громадянська панахида.

У соборі та на Майдані лучани
мали змогу попрощатися із трьома військовослужбовцями – Дмитром Йовзиком,
Володимиром Зарадюком та Віталієм Махновецем. Володимира Прокопчука
відспівували у Свято-Іллінському храмі.

Співчуття рідним загиблих висловили
голова Волинської облдержадміністрації Григорій Пустовіт, Луцький міський
голова Микола Романюк та заступник Волинського обласного військового комісара
полковник Володимир Бондарук.

– Маємо говорити собі правду: ці
хлопці загинули від рук російських сепаратистів, – звернувся до прихожан митрополит
Луцький і Волинський УПЦ КП Михаїл. – Народ, який вчора ми вважали братнім,
сьогодні йде зі зброєю на нашу землю. Ми повинні розуміти: від того, чи
приймемо сьогодні правду такою, як є, залежить наш майбутній спокій і мир,
щасливе і вільне майбутнє дітей. У Біблії сказано, що ми повинні любити ворога
свого, але нищити ворогів Вітчизни. Ці молоді люди, за котрими сьогодні
плачемо, виконали свій почесний обов’язок.

– Сьогодні ми прощаємося тут, у
Луцьку, з чотирма, а по Волині – з 10-ма волинянами: солдатами, воїнами, –
сказав Григорій Пустовіт. – Це солдати, які сказали, що ворог не пройде на нашу
територію. Вони достойні вояки. Їх можна було вбити тільки підступно, тільки використавши
мить, коли відпочивали.

Григорій Олександрович
наголошував: вороги скористалися хвилиною слабкості і неготовності наших
військових, але вже незабаром зрозуміли, що не можна так просто знищити нашу
землю.

– Відповідь за смерть цих хлопців
обов’язково буде, – запевнив голова облдержадміністрації. – Вона вже є – 31
солдат із третього батальйону, яких сьогодні відводили з поля бою для
переформатування, заявив: ми не підемо! Ми залишаємося, щоб виконати свій
солдатський обов’язок, щоб бути солдатами. Сьогодні це 31 військовослужбовець,
завтра буде 300, післязавтра – 3000. Сьогодні тридцять чоловік із волинської
Самооборони вже виїхали на Схід України. Ворога потрібно зупинити, і наша армія
його зупинить.

Наші Збройні сили вчаться
воювати. У них виходить. Нехай платимо важкою ціною… Горе і біда сильних людей
згуртовує, перетворює в єдину і неподільну родину. Ми поставимо на місце
нахабного ворога. Вірю в українців, вірю в Україну, усіх нас.

Микола Романюк не став
приховувати, що зараз навіть не може підібрати потрібних слів, аби висловити
біль та скорботу, котра зібрала тисячну громаду на центральній площі міста.

– Горе сьогодні торкнулося не
лише цих 4 сімей лучан, у скорботі – ми всі. Вони першими пішли у лави
українського війська. З честю і гідністю виконували свій військовий обов’язок,
не порушили жодної клятви, – лаконічно говорив Микола Ярославович.

Луцький очільник також пригадав,
як хоронили Героїв Небесної Сотні. Тоді молилися і вірили, що це – останні
смерті, що люди перемогли і більше ніколи не гинутимуть від куль ворога. Тепер
же на таке важко сподіватися на , бо щодня чуємо про втрату наших солдатів з
різних куточків України і розуміємо, що цей ворог так легко не здасться…