Бізнес вкладає, держава гарантує, а споживач підраховує вигоди.
Коли весь клас сидить у рукавицях, то на уроці вже не про науку думаєш. І така ситуація знайома багатьом навчальним закладам. Різниця лише в тому, що одні керівники плачуться і просять мільйони, аби за минулорічний газ розрахуватися, а інші – вихід шукають і знаходять.
Досвідом того, як одним махом вдалося тепло отримати, робочі місця створити, бюджет наповнити і при цьому ще й гроші зекономити, поділилися директор Ковельського професійного ліцею Сергій Антонюк і директор ТзОВ «Волинь-Кальвіс» Анатолій Понікарчук.
Хоча «Волинь-Кальвіс» уже давно завоювало авторитет як серед волинських, так і серед українських споживачів, утім декілька слів про підприємство сказати не завадить. Адже воно не просто виготовляє котли. Воно виконує цілу низку стратегічних для України завдань. По-перше, наближає до незалежності від дороговартісного газу. По-друге, спрямовує до використання торфу, соломи, вугілля, дров, відходів деревообробки – всього того, чим багата Волинь. По-третє, за правильного використання котлів гарантує високий коефіцієнт корисної дії, тобто максимум тепла за мінімум палива. А по-четверте, вагоме значення надає екологічному фактору. Бо котли «Кальвіс» викидів лишають навіть менше, ніж їхні газові «побратими».
Вперше побачивши такі котли в країнах Балтії, тодішній посол України у Литві, а нинішній голова облдержадміністрації Борис Клімчук не міг не привести на Волинь передовий європейський досвід. Саме він, між іншим, виступив перед литовцями гарантом того, що інвестувати гроші у Волинь – це вигідно. І, як бачимо, не помилився.
Тож сьогодні «Волинь-Кальвіс» одним дає роботу, іншим – якісну продукцію, а всім разом – тепло й комфорт.
– Асортимент товару в нас – понад 50 найменувань: котли-плити, каміни, бані-пічки, повітрогрільні котли. А ось – найпотужніші, кожен із яких обігріти може до чотирьох багатоповерхівок, – демонструє директор Анатолій Понікарчук. – Словом, їдуть на підприємство і ті, кому тепло потрібне на 40 метрах квадратних, і ті, хто обігрівати збирається до 30 тисяч квадратів.
Однак «Волинь-Кальвіс» пішло далі, ніж просто виготовляти. Розширюючи ринок збуту, підприємство почало ще й послуги із теплопостачання пропонувати.
– Річ у тім, що потужний котел – механізм доволі серйозний, – пояснює Анатолій Миронович. – Аби його обслуговувати, треба спеціально навчену людину мати. Та коли йдеться про бюджетні установи і штатний розпис, кочегар там не завжди передбачений. Тож вирішили ми і це питання взяти на контроль.
Наскільки це вдалося – демонструє результат співпраці «Волинь-Кальвіса» та Ковельського професійного ліцею.
– За енергоощадні технології в навчальному закладі ми взялися давно. Бо працювати й навчатися, коли в кабінеті плюс 10, непросто, – зізнається директор ліцею Сергій Антонюк. – Вікна одні замінили, інші реставрували й утеплили. Двері, де потрібно, поремонтували. Одначе належного температурного режиму все одно не отримали. Бо ми – крайня точка в мережі «Ковельтепла», тому тепло це отримувати аж після того, коли ним погрілися всі багатоповерхівки, розташовані перед ліцеєм.
Відтак сам собою напросився варіант узагалі відмовитися від послуг «Ковельтепла». А як найкращу із альтернатив було обрано «Волинь-Кальвіс».
– Чому? Бо ми запропонували якісні послуги за невеликі гроші, – аргументує керівник підприємства. – Якщо чесно, ідея співпраці із соціальною сферою (освітою, медициною, культурою) виношувалася не один рік, але затримок із розрахунками боялися. Одначе як колись із литовськими бізнесменами, так нині із волинськими Борис Клімчук знову виступив гарантом. І ми взялися втілювати в життя ідею державно-приватного партнерства.
А звелася вона до того, що «Волинь-Кальвіс» створило дочірнє підприємство «Західтепло», яке виготовило необхідну документацію, спорудило на території ліцею котельню, оснастило її необхідним обладнанням, запросило на роботу вісьмох людей обслуговуючого персоналу і взяло на себе відповідальність за те, аби в ліцеї та його 5-поверховому гуртожитку були тепло й гаряча вода. На все про все пішло понад 800 тис. грн. Однак за 2,5-3 роки об’єкт обіцяє себе окупити.
А навчальний заклад натомість просто сплачує за теплопостачання.
– Наскільки це вигідно – рахуйте самі: на тепло і підігрів води нам потрібно було 850 гігакалорій у рік. За кожну з цих гігакалорій «Західтеплу» ми платимо на 114 гривень менше, ніж «Ковельтеплу». В результаті щорічна економія становить майже 97 тисяч гривень. Причому суми можуть бути й більшими, адже температуру на виході з котельні ми регулюємо щодня, залежно від погоди, наявності канікул, вихідних. На суботу-неділю тепло відключаємо, в понеділок на сьому ранку приходить кочегар – і вже через годину у класах знову тепло. Оце я розумію послуги!
Причому подібна конкуренція на ринку теплопостачання сьогодні – справа цілком законна. Тільки самі монополісти, яких узагальнено назвемо «Містотепло», про це не розголошують.
– Звичайно, ми відбираємо в них шматок пирога. Звичайно, люди йдуть до нас, бо за менші гроші отримують кращі послуги. Але рано чи пізно це мало статися, – переконаний Анатолій Понікарчук. – Шкода тільки, що багато хто досі живе вчорашнім днем і від того ледве зводить кінці з кінцями.
На щастя, керівників, які не бояться змін, усе-таки немало. У тому ж, скажімо, Ковелі приклад професійного ліцею переняло ПТУ-5. Лише за цей рік вдалою співпрацею може похвалитися «Волинь-Кальвіс» із Турійським р-ном, зі школами Старовижівщини, центральними лікарнями Горохівського, Рожищенського, Маневицького р-нів, митницею в с. Римачі Любомльського р-ну.
– Коли виробники газових котлів сміються: мовляв, дровами опалювати – це все одно як у первіснообщинний лад вертатися, я відразу наводжу приклади Німеччини та Швеції. У країнах із найвищим у Європі рівнем технічної цивілізації, рівень споживання біомаси у промисловому та побутовому секторі також найвищий! Які ще аргументи потрібні?
Бо й справді, зекономивши тисячі, на кпини газівників уже не звертаєш уваги. Тут про інше думаєш: як цими тисячами правильно розпорядитися?
– Ми, наприклад, хочемо трансформаторну підстанцію біля ліцею спорудити. А то нинішня на території заводу «Сільмаш» розташована, що майже за півтора кілометри. Електромережі старі, часто з ладу виходять. А без світла в ліцеї, особливо в майстернях, самі розумієте… – ділиться планами Сергій Антонюк. – Окрім того, щороку ми робимо капітальний ремонт двох кабінетів. Тож із часом, дивись, усі класи будуть не тільки теплими, а й ошатними. Єдине, що турбує, чи дозволить нам вище начальство зекономленими коштами оперувати. Бо наразі це питання ще не вирішене.
А «Волинь-Кальвіс» до державно-приватного партнерства запрошує всіх, хто вміє крокувати в ногу з часом. Хочете котли – будь ласка! Хочете котельню з фахівцями – нема питань. Та й порадою можуть на підприємстві поділитися.
Оксана БУБЕНЩИКОВА.
Фото автора.