21
вересня минуло 40 днів із дня трагічної смерті народного депутата від 23-го
округу і благодійника Ігоря Єремеєва. Тож із хвилини мовчання розпочалася
прес-конференція, під час якої волинська волонтерка Наталія Боярина, двоє наших
героїв із 51-ї бригади – Сергій Фураєв та Олександр Кондисюк – розповіли про те,
яким довгим та складним став шлях їхнього повернення з полону, і що завдячують
цим саме Ігореві Єремеєву, котрий, як мало хто знає, розпочинав справу, та народним
депутатам Степанові Івахіву, Ярославові Москаленку та голові наглядової ради волинського обласного благодійного фонду «Волинська родина» Олені Палагуті, які не лишили все на
півдороги.
Солдата Артема
Комісарчука та майора Сергія Фураєва зустрічали на рідній землі 8 вересня. Усі
тоді знали, що наших військових обміняли на 4 бойовиків. Такий на перший погляд
нерівноцінний обмін – то результат тривалих і складних переговорів. Адже
спочатку сепаратисти вимагали 6 своїх взамін на цих 2 волинян.
– З Ігорем
Мироновичем ми почали працювати у вересні минулого року, розповіла Наталія
Боярина. – Тоді мами військовослужбовців їхали до Києва відстоювати права своїх
дітей. Ми не знали, що таке полон і як у такій ситуації діяти. Нас зустрів Ігор
Миронович і провів до Турчинова, котрий тоді був головнокомандувачем. Ми
складали списки полонених від руки, у кулуарах… Ігор Миронович передав ці
списки людям, котрі представляли нашу сторону у Мінську. А потім був великий
обмін. 73 волинян повернулися додому. Офіцерський склад лишався там. Ми
працювали далі.
Наталія Боярина
пригадує численні зустрічі, телефонні розмови, каже, що тоді нардеп Єремеєв ходив
з їхніми пропозиціями на прийом до Президента Порошенка, «як діти до школи». І
жодного разу Ігор Миронович не відмовив, не зіслався на зайнятість. Навпаки –
просив озвучувати кожну ідею, і кожну брався втілювати. Наче постійно поспішав.
–
Сталася страшна трагедія… Довгий час ми не могли від цього відійти… А потім за
справу взялися Степан Івахів та Ярослав Москаленко. І от 8 вересня… Телефонний
дзвінок про те, що будуть міняти наших хлопців. Далі – емоції, – пригадує
волонтерка. – Іще один волинянин з округу Ігоря Мироновича – Ігор Дмитрук –
досі в полоні.
Майор
Фураєв пригадує бій під Іловайськом, оточення, ситуацію, коли вести бій стало
неможливо. Неохоче говорить про полон, ставлення бойовиків до них як
спеціалістів-артилеристів, і про так звані «паради» у Донецьку, і про те, як погрожували
судами у Росії та засудженням до розстрілу, як пропонували обирати поміж смертю та матеріальними благами
в замін на «маленьке» – згоду перейти на бік сепаратистів.
– Дякувати
Богові, є люди, які зуміли, можна сказати, вирвати нас із рук смерті… Там
лишилося ще більше 20 наших хлопців. Сподіваюся, керівництво нашої держави
прийме щодо них швидкі та мудрі рішення. Я ж відтепер Олену Палагуту та Наталію Боярину, як і Ігоря
Єремеєва, Степана Івахіва та Ярослава Москаленка, вважатиму своїми хресними
батьками, – емоційно говорив Сергій Фураєв.
Олександр
Кондисюк – теж колишній військовополонений, котрий пробув у неволі 4 місяці і
був звільнений 26 грудня за формулою «всіх на всіх». Нині він – голова спілки
учасників АТО у Нововолинську. Пригадує, як не раз зустрічалися з Ігорем
Єремеєвим, коли доводилося передавати нашим солдатам бронежилети, тепловізори,
прилади нічного бачення, дизель-генератори, засоби зв’язку… Розповідає, що з
його допомогою вдавалося вирішувати проблеми воїнів, котрі, повернувшись у
мирне життя, зіштовхнулися із проблемами.
Окрім
переконливих обіцянок, що робота із повернення полонених додому не
припинятиметься, під час прес-конференції запевнили, що всі благодійні
проекти Ігоря Єремеєва – житимуть! А це
– один із наймасштабніших – «Збережи життя солдату», котрий Ігор Миронович став реалізовувати спільно з колегами у 2014
р. після кількох поїздок на передову, де побачив вкрай незадовільне державне
забезпечення захисників усім необхідним. За той час у зону АТО їхали автомобілі,
уже згадане необхідне обладнання, медикаменти, пальне – на що витратили понад
70 млн грн. Із особливою вдячністю згадують цих народних депутатів воїни роти
спецпризначення УМВС України у Волинській області «Світязь», батальйону «Азов»,
першого батальйону тероборони «Волинь».
Допомагали
і родинам мобілізованих 23-го округу. Зокрема через благодійний фонд «Волинська
родина» 1 267 родинам мобілізованих надано матеріальної допомоги на суму 1 711 000
грн, 23-м сім’ям загиблих – 1 217 335 грн допомоги, 75 пораненим
солдатам виділили кошти на лікування. Це
– суха статистика, за котрою – тисячі окремих доль. І, на жаль, навряд чи
знайдуться іще райони Волині, де би так подбали про своїх захисників.
Ігор
Миронович докладав титанічні зусилля, аби повернути військовополонених. Мабуть,
усім відома його фраза: «Зробіть усе,
щоб звільнили цю людину, я заплачу, скільки потрібно». Він справді жив цим.
Незадовго
до трагічної загибелі у розвідувальний підрозділ Збройних сил України у секторі
«А» Ігор Єремеєв привіз необхідне спорядження, оптику, амуніцію. Пообіцяв у
вересні доставити чергову партію допомоги. Не встиг. Його справу продовжили
колеги Степан Івахів та Ярослав Москаленко: придбали та доставили все, що
обіцяв Ігор Миронович.
Ні на
день не припинялася і робота благодійного фонду «Волинська родина». Як
пообіцяли колеги Єремеєва, всі благодійні та соціальні проекти, розраховані на
період депутатської діяльності, суворо контролюються та виконуються.
Світлана ДУМСЬКА.
Фото автора.
