Азовська
Пальміра потерпає від російської орди
Азовська Пальміра, як ще називають місто Маріуполь, не
сходить з перших сторінок українських та світових ЗМІ. Новини розпочинаються з
повідомлень про бомбардування та обстріли цього міста. Окупанти заповзялися
стерти його з лиця землі, мстять мирним жителям за любов до України. Бомби,
ракети, снаряди, міни, кулі прицільно нищать місця сховку маріупольців.
Російські злочинці гатять з усіх видів зброї, взяли місто у блокаду, морять голодом
і спрагою… Розбомблено театр, лікарню, школи, садки, житлові будинки… Маріуполь
чинить героїчний опір. Депутат Маріупольської міської ради Дмитро Забавін,
якому вдалося виїхати з міста, розповів, що кількість загиблих в Маріуполі в
рази більша за офіційну інформацію.
Пригадав Маріуполь і лісівник-архітектор Сергій Сичук. У
2015 році разом з іншими 100-а волинськими лісівниками він поїхав до Азовської
Пальміри, аби збудувати захисні редути від російських найманців.
– Понад 100 фортифікаційних споруд тоді збудували
волинські лісівники у супідряді з ТзОВ «Житлобуд-2» та ПрАТ
«Луцьксантехмонтаж-536», – каже Сергій Олексійович. – Вони служать ЗСУ і до
сьогодні.
Лісівники з Волині приїхали у це місто весною, Маріуполь
вбирався у зеленолисте шаття та квіття.
– Це було дуже затишне і чисте місто, – розповідає Сергій
Сичук. – З теплотою згадую спілкування з місцевими жителями, які дуже
доброзичливо до нас ставилися, просили захищати місто від агресора, дякували
нам за підтримку.
Доводилося проїжджати і повз нині розбомблений театр,
бувати на «Метінвест» – металургійному гіганті «Азовсталь», який також
поруйнований. У той час познайомилися з багатьма маріупольчанами. Вони радо спілкувалися
із нами і вболівали за Україну. Бував і на березі Азовського моря.
Маріуполь – місто курортне. Його будівничі звели цю
перлину на узбережжі мілкого та теплого Азовського моря в Донецькій області.
– На піщаних пляжах було багато всіляких розважальних
закладів та кафе, де любили відпочивати місцеві жителі і туристи, – мовить
Сергій Сичук. –Маріуполь був містом парків, зелених газонів, у парку імені
Гурова діяли фонтани й атракціони.
Лучанин каже, що там і досі залишаються його знайомі,
котрі допомагали волинським лісівникам будувати фортифікаційні укріплення.
Важко усвідомити, що цю перлину Азовщини бомблять, не лишаючи каменя на камені
російські злочинці. Таке варварство у XXІ столітті мало би бути зупинено усім цивілізованим
світом. Та поки що місто лишається символом військової мужності і великих
страждань мирних жителів.
Сергій
ЦЮРИЦЬ.