Залишки армійської доблесті у Володимирі-Волинському –військове містечко, наче та валіза без ручки, яку нести тяжко, а кинути шкода. І болячка ця настільки задавнена, що вже й не віриться, буцімто комусь вдасться її вилікувати. Щоправда, тут, як і у кожної хвороби, є причина виникнення – вірус банальної безгосподарності.
Це в часи русичів Княжий град був князівською резиденцією, а в радянську епоху – серйозним військовим форпостом. Зрештою, воно й не дивно, бо до Польщі, а відтак і буржуазної Європи – рукою подати. На потужному військовому аеродромі, що неподалік райцентру в с. Жовтневе, приземлявся літак Микити Хрущова, а згодом саме тутешні військові радари ретельно відслідковували ситуацію… там. Дивно, але незалежна Україна спромоглася блискавично швидко позбутися літаків Жовтневого, танків Володимира-Волинського й бойової слави загалом. Нині майно військових, зокрема й територію танкового полку в Княжому граді, можна ефективно використовувати з єдиною метою – як майданчик… для зйомок фільмів жахів. Бо, чесно кажучи, дивуєшся, як до цієї пори у тих руїнах та хащах іще чорти не завелися.
Загалом добра Міністерства оборони України на території Володимир-Волинського р-ну назбирається на 6 тис. га. Земля та майно військових, відтак вони можуть робити з ним, що хочуть. Словом, «хозяин-барин». Тому й не роблять… нічого! У Жовтневому люди ще якось відвоювали трохи плит зі злітної смуги, якими й виклали дорогу в селі. У Володимирі-Волинському врятувати від «вправного» господарювання генералів вдалося не багато – ще царську триповерхову будівлю, де нині – тамтешній медико-технічний коледж.
Не в найліпшому стані, але ще жевріє приміщення колишнього магазину «Воєнторг», що на вул. Туполєва, 3. Його безпосередньо у Міноборони викупила одна з місцевих підприємців. Нині тут – типова забігайлівка зі скромним літнім кафе. Хоча толку не добереш до решти, бо приміщення зареєстроване за адресою Туполєва, 3, а от акт земельного користування – Устилузька, 21. Отако хазяйнували вояки! На Туполєва, до слова, є ще одна будівля, де було адмінприміщення воєнторгу, а також гаражі. Це на столичних пагорбах поважні володарі погонів вважають: майно міністерське, натомість володимирські безхатченки мислять зовсім інакше й спокійно нарізають собі квадратні метри. А хтось із мешканців ближньої п’ятиповерхівки взагалі креативно підійшов до справи – під вікнами колись потужного магазину, на полицях котрого були практично всі товари, висадив… помідори. Одначе то – дрібниці, бо землі Міноборони – всього лише 600 кв м.
Натомість на Лотоцького, 2, де до 2001 р. дислокувався танковий полк, – 25,22 га. Приміщень тут також чимало. Більшість із них зводили ще за царських часів, одначе монарше походження – не аргумент.
Розформували полк, або як ще його називали військове містечко №5, 12 років тому. Танки вивезли, вояків вивільнили й відправили на всі чотири сторони… До речі, сьогодні близько 20% населення міста – військові пенсіонери. Їм держава обіцяла виділити житло, та далі обіцянок справа не зрушилася.
Споруди ж поступово почали руйнуватися. Нині – доживають останніх днів. А чом було не облаштувати у тих казармах житло? Хіба ж раз у такий спосіб вирішувалося квартирне питання військових? Пани генерали чомусь зволікали, а місцеві владці не мали права розпоряджатися міністерським добром. Хоча варто зауважити, що Володимир-Волинська міська рада неодноразово підіймала питання про передачу військового містечка із державної в комунальну власність. Але з того ніц не вийшло. Лише в рішенні Господарського суду Волинської області від 1 вересня 2009 р. (а Феміда стала на бік військових) зазначалося: «В червні 2004 року сесія міської ради дала згоду на прийняття із державної у комунальну власність земельної ділянки з розташованими на ній будівлями розформованого танкового полку. Проте це питання до цього часу не вирішене. Технічний стан більшості з наявних будівель незадовільний. Будівлі, які збереглися, повільно руйнуються і все більше стають непридатними для подальшого використання, в тому числі і для реконструкції під житло. Деякі будівлі здані в оренду та використовуються в комерційних цілях. На території та біля приміщень створені стихійні сміттєзвалища. Пішохідні доріжки зруйновані (асфальтне покриття), поросли чагарниками. Вікна та двері вибиті, демонтовані системи водопостачання, водовідведення, відключено електрику. З часу розформування військової частини, протягом 2001-2009 років, земельна ділянка площею 25,2 га для потреб оборони не використовується. Земельна ділянка пустує, земельний податок за користування земельною ділянкою, як для потреб оборони військовим відомством не використовується, не оплачується. Як результат – втрати надходжень до міського бюджету в межах 400 тис. грн». Але відповідати за таку кричущу безгосподарність нікому не довелося…
Сьогодні ситуація взагалі плачевна: то вже не майно, а руїни, котрі активно розбирають на цеглу. Хто? А як не спіймали, то й не злодій. Так, кілька вояків… роблять вигляд, що охороняють територію. Насправді ж доступ до стратегічного об’єкта більше ніж вільний. Випробувано на собі. Хочеш, то підганяй машину і вантаж, що до душі.
У лютому 2012-го здалося, що справа нарешті зрушиться з мертвої точки. Голова облдержадміністрації Борис Клімчук після відвідин Княжого града у рамках робочого візиту оголосив про намір звернутися до Міністерства оборони України, аби патову ситуацію із майновим комплексом й «армійською» землею врешті вдалося вирішити за посередництвом столичного сприяння. Одначе 2013-й вніс свої корективи: вступив у дію закон про розмежування земель. Тож якщо раніше міністерство володіло лише майном, а земля була міською, проте – в довгостроковій оренді, то відтепер усе належить військовикам. Останні ж наводити лад не поспішають, як і передавати ділянку та комплекс вже розвалених споруд місту. У столиці нікого не турбує той факт, що казарми стали притоном. Тут п’ють, курять і бозна-чим займаються. Хвала Всевишньому, біди не сталося! Але ж може…
Дохазяйнувалися пани військові генерали до того, що тепер те добро фактично нікому не потрібне. Облаштовувати житло для колишніх військових ніде, руїни жоден здравомислячий господар не візьме в оренду, а про потужного інвестора й мріяти не варто, бо ж комунікацій – жодних.
– Та це якийсь безлад у державі: міністр оборони змінюється ледь не щороку, – зауважує Володимир-Волинський міський голова Петро Саганюк. – Тож хіба він знатиме, що й де робиться? Не раз намагалися на сесії вилучати землі, але військовий прокурор згодом таке рішення опротестовував. Але рано чи пізно від цього клопоту міністерство відмовиться. І це буде біль влади: голови й депутатського корпусу. Колишній воєнторг… Та віддайте нарешті той клапоть місту! Або ж знайдіть орендаря чи того, хто бажає викупити! Ні. Й самі не роблять нічого, і громаді не передають. Отак і стоїть! Танковий полк? Одні руїни. Аби лише вивезти їх, потрібні немалі гроші. Такого не було в 1945-му!
Найцікавіше, що зовсім недавно до Володимира-Волинського навідався представник із Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних сил України, одначе зустрічатися хоча б із кимось із представників влади міста не вважав за потрібне, лише із командиром нинішньої танкової бригади. Певно, не так стали планети…
Чи ходила столична дама своїми добротними туфлями військовими розвалинами Володимира-Волинського? Здається, що містечко пережило бомбардування. Бо таке нехлюйське ставлення до державного майнового комплексу назвати безгосподарністю язик не повертається. Шкода, що за доведення до руїн в Україні відповідальності не передбачено.
Світлана ГОЛОВАЧУК.
Фото автора.
До речі
Армія має захищати
Під час нещодавньої відео селекторної наради голова облдержадміністрації Борис Клімчук прокоментував тему майбутньої долі військового майна на Володимир-Волинщині:
– Питання по землях ми будемо виносити на сесію обласної ради, будемо апелюватимемо до Міністерства оборони України, можливо, до інших державних керівників, аби там поставити крапки і навести лад у державних землях! Це є пряма реалізація політики Президента: землі мають мати відповідальних користувачів, відповідальних власників. Армія повинна нас захищати, медики – лікувати, космонавти – літати в космос, а не займатися лісами та землями. Пробачте за широку аналогію. На цьому стоїмо і стояти будемо. Відомство має займатися своєю справою, а не розведенням дикоростучих бур’янів на території неіснуючого полігону. Це державна позиція!