«Вареники ще не ліплю, але їсти вже умію!» – каже юний вундеркінд.
Як приємно здолати сотні кілометрів, аби потрапити в затишний куточок Волині і там відчути, що воно таке: людська щирість, гостинність, доброта.
От і нинішня мандрівка селами Полісся подарувала масу незабутніх спогадів. А пролягла вона дорогами Камінь-Каширського району.
Хоча потрапити до Стобихівки – дорогого вартує, однак відділене село віддячило знайомством зі справжнім господарем. В імпортній курточці і кучерявим чубом, хлопець зустрічає нас зі справжньою американською посмішкою. І хтозна, може, колись і станеться, що Олександр доросте до президента якщо не держави, то принаймні якоїсь фірми.
Але розхвалювати наперед не будемо. Ліпше розповімо, скільки хороших справ робить цей господар у свої 12 літ. А робить ой немало!
Із десяти літ він уже, як повноправний господар, порається по хазяйству. «Бо ж треба, – перелічує серйозно, – свиням їсти дати, корові настелити, до коня заглянути». Хурманкою (тобто возом) Сашко вже ого-го як править. А років із п’ять тому старший брат Руслан потайки од матері посадив Малого (тобто Сашка) на мациклєта (як мовить стобихівська молодь) і хоч-не-хоч – а мусив наш герой навчитися і двоколісним конем керувати.
Як хазяїн свого слова та господи, Олександр Мороз знає толк у відрах і каструлях. Щоправда, до останніх мати не підпускає: мовляв, не чоловіча то справа. Та Сашко не ображається. Свою кулінарну майстерність семикласник відшліфовує на дідові з бабою. Бо неподалік середульших Морозів – хата Морозів старших, де на заслуженому відпочинку не відпочивають – трудяться дід і його баба Мелашка. Старенькі вони, каже Саша. Тому внучок щодня до родини забігає, коли-не-коли їсти готує. Може – супу, а може і борщу зварити. Чи смачно виходить – не знає. Але, каже Саша, дід їсть, не раз і гривника-другого дасть. То чом не забігти?
А тепер ось хлопчина передплатив «Волинську газету», аби там рецептів начитатися і мамі, бабці, сестрам чогось смачненького на 8 Березня наготувати. Крім кулінарських і фермерських талантів, має Сашко Мороз любов до газет і журналів. Їх, каже, всім сусідам виписує і сам же розносить. Просто так – за дякую. «А що? – дивується. – У школі перерва велика, пошта – через дорогу, то чому б добре діло не зробити, доки однокласники по коридорах гасають?»
Словом, у свої 12 літ вдається нашому героєві майже все робити. «І тільки вареники, – каже, – не ліплю, але їсти вже вмію».
Оксана БУБЕНЩИКОВА.
На фото автора: серед усіх призів, якими «Волинська газета» обдаровує своїх читачів, Сашко Мороз вибрав ось таке симпатичне поросятко.