Трагічний
випадок, коли розлучений понад 10 років тому пенсіонер сокирою зарубав колишню
дружину та єдину 22-річну доньку, примушує бити на сполох. Чому в нас
відповідальних за правопорядок і профілактику злочинності хоч греблю гати, а на
практиці нещасних жертв домашнього насильства по суті немає кому і невідомо як
захистити?
Отож, після багатьох років юридичного розірвання
шлюбу ця звичайно українська родина жила під одним дахом у звичайній квартирі
багатоповерхівки. Вочевидь, що не є дивиною, люди або не мали куди подітися,
або почали діяти за принципом – нехай він (вона), а не я…
Так чи інакше, життя в одному помешканні чужих по
духу, хоч і з якимись елементами сімейності, тривало. Та хіба можна було
назвати життям регулярний психологічний тиск 62-річного чоловіка, знущання над
56-річною жінкою, нехтування інтересами та приниження 22-річної доньки?
Рукоприкладство тут також не було дивиною, тож
правоохоронці періодично фіксували численні факти порушення законодавства, а
судді регулярно штампували рішення по адміністративних справах. Ні одні, ні
другі особливо себе не переобтяжували зайвою роботою, тому ніхто з них хоча б в
одному з багатьох епізодів насильства не побачив, що межу перейдено, і скоєння
важкого злочину – лише питання часу…
Проблема, до речі, стосується не лише жінок, які в ролі жертв виступають найчастіше. Як свідчить практика роботи столичного Центру гендерної рівності, до 20% постраждалих від домашнього насильства становлять чоловіки. Майже стільки ж неповнолітні…
Банально говорити і про таку організацію, як
«Муніципальна варта». Структурний підрозділ Луцької міськради живе, як кіт у
маслі: багатолюдний, вишколений, обмундирований, із чудовим матеріальним
забезпеченням. Бабусь, які торгують морквою біля базару, оштрафувати можуть.
Профілактичну бесіду з громадянами приватного сектору, а яких немає визначеного
розміру сміттєвих бачків – хоч хлібом не годуй. А зайнятися справді корисною
громаді справою – завітати в неблагополучну родину (про такі знають усі сусіди,
не кажучи вже про відповідні органи влади) – зась.
Крім цього всього, лише поодинокі громадські
організації за грантові кошти проводять якусь інформаційно-роз’яснювальну
роботу, намагаючись врятувати жертв домашнього насильства. Та проблема
настільки глибоко в’їлася в наше буття, що її косметичними маніпуляціями не
вилікувати.
Бо немає головного: виконання конституційного
положення, що життя громадянина України є найвищою цінністю держави. Всі
реформи зводяться лише до скорочень та «оптимізацій», але й тут лихо не без
добра: по області вивільнилися десятки приміщень і без роботи залишилися тисячі
працівників, в основному, педагоги, медики, соціальні працівники. Саме на цій
базі та з цими кадрами можна було б розгорнути хоча б кілька гуртожитків, де
могли б або пережити лихі часи, або й постійно мешкати жертви домашнього
терору.
А так нещасним жертвам немає куди подітися. І знову
лише питання часу, кого невдовзі зарубають, заріжуть чи викинуть з вікна
багатоповерхівки.
А так, в принципі, ніхто не винен. Наша хата скраю…
Володимир
ДАНИЛЮК.
На
фото порталу «Галінфо»: місце скоєння побутового вбивства – жінку нелюд
позбавив життя десятьма ударами металевого совка…