Через рік Україна відзначатиме чергову річницю з дня народження першого Президента держави – глави УНР Михайла Грушевського. «Кругла дата» (Михайло Сергійович з’явився на світ Божий 17 (29 вересня) 1866 р.) фактично 150 років тому, примусить нас усіх не лише покласти чергову порцію вінків та квітів до його монументів та обелісків, не тільки виголосити гарячу порцію патріотичних промов, але й дати відповідь на простісіньке запитання: а чи гідно ми шануємо свого першого главу держави і чи не перетворимо славну ювілейну дату на чергову шароварщину?
Що загалом пересічні волиняни знають про Михайла Сергійовича? Коли розглядають банкноти, то його портрет стає синонімом купюри номіналом 50 грн. Коли відбуваються якісь державні свята, то ліцеїсти неодмінно несуть кошик квітів до його пам’ятника в Луцьку… Оце, власне, і все…
А тим часом доля одного з творців Української державності – складна та суперечлива. Він народився у м. Холм, який 150 літ тому входив до складу Російської імперії. Коли батьки переїжджали до нового місця проживання, родину обікрали. Тому спогади про раннє дитинство в Михайла Сергійовича завжди були песимістичними…
Найбільшу увагу Михайло Грушевський привернув навесні 1917-го, коли був обраний головою Центральної Ради, а вже в листопаді за його безпосередньої участі було оголошено про незалежність Української Народної Республіки, що базувалася на основі федералізму. Коли Павло Скоропадський у квітні 1918-го здійснює переворот, Михайло Грушевський спочатку переховується на Галичині, а потім емігрує. Та після спроби розбудувати опозиційні партії в Чехії та Австрії академік весною 1921 р. несподівано для багатьох повертається в УРСР. Його не репресували, а навіть обрали головою Всеукраїнської академії наук… Хоча негласний контроль за «видатним буржуазним істориком» із боку червоного режиму не припинявся ніколи. Михайло Сергійович жив у Києві, інколи мешкав у Москві чи Кисловодську, де й помер.
Узагалі, навіть зараз напередодні 15-річчя з дня народження першого глави Незалежної України, суперечки довкола місця та значення Михайла Грушевського в процесі становлення державності не вщухають. Скептики дотинають йому половинчастістю на першому етапі боротьби та постійні союзи з більшовицькою Росією, фактичне знищення (методом роззброєння) боєздатних українських військових частин, урешті-решт, перехід на сторону сталінського режиму… Оптимісти нагадують, що саме завдяки йому відбулися універсали, які стали точкою відліку розвитку України як самостійної країни, і що якби не путч гетьмана Скоропадського, підтримуваного німцями, то Михайло Сергійович із однодумцями таки б довів державотворчий процес до логічного завершення. Вони ж наводять ще один незаперечний аргумент: історичні праці академіка й нині є фундаментом, на якому базується ідентичність української нації впродовж багатьох століть її розвитку.
Щоправда, «білих плям» довкола постаті Михайла Сергійовича не меншає. Навіть із днем його смерті в наших науковців не сходяться кінці з кінцями. Ще рік тому дослідниця Оксана Юркова влучно підмітила: в одних джерелах подається 24 листопада 1934 р., у других, таких самих фундаментальних та офіційних, день наступний… Причина смерті більш-менш збігається (серцево-судинна недостатність), але й нині достеменно невідомо, від чого ж помер Михайло Грушевський і з якого дива маріонетковий уряд УРСР уже 25 листопада 1934 р. ухвалює постанову №1308 «Про похорони академіка М. С. Грушевського та призначення його сім’ї персональної пенсії». Вже в передмові були відзначені його «особливі наукові заслуги перед Радянською Соціалістичною Україною», тому вирішили поховати академіка в Києві коштом держави, а родині покійного призначали персональну пенсію у розмірі 500 рублів на місяць.
Власне, якщо з місцем поховання видатного державного діяча та науковця ніяких проблем не виникає, то от із рідним домом Михайла Сергійовича – суцільна катавасія. У м. Холм (нині – Хелм Люблінського воєводства Республіки Польща) досі зберігся невеликий будиночок, де мешкала родина майбутнього Президента. Наразі споруда перебуває в приватній власності кількох фізичних осіб, на її першому поверсі – аптека, на другому – різноманітні офіси. Повноважні представники новітньої Української держави неодноразово заявляли про необхідність створення в меморіальному будинку музею-садиби з розміщенням експозиції, присвяченої життю та праці Михайла Грушевського, проте справа далі заяв не поворухнулася. Тому про рідний дім Михайла Сергійовича нагадує хіба що скромна табличка, прибита на його стіні. Власне, нічого не вийшло й зі спорудженням неподалік у сквері пам’ятника нашому Президентові: антагоністично налаштована міська рада вперто не погоджується на жоден варіант скульптурної композиції…
Маємо ще рік, щоб виправити помилки минулого та до славного ювілею – 150-річчя з дня народження Михайла Грушевського – підійти на гідному рівні і з конкретними результатами. Бо покладанням квітів та полум’яними промовами в цьому випадку обійтися не вийде…
Володимир ДАНИЛЮК.