Цьому генералові вручили шаблю з золотим оздобленням від російського імператора та табакерку з діамантами від австро-угорського цісаря…
Мовчазні цвинтарі здатні розповісти багато. І навіть якщо небіжчиків давно немає серед живих, пам’ятники на їхніх могилах не мовчать. Історія поховань біля луцького собору це підтверджує.
Поруч із генерал-лейтенантом царської армії павлом камєноградскім тут покоїться прах ще одного високопоставленого російського військового: генерал-лейтенанта всєволода панютіна (1832-1895 рр.), який був у складі рашистських окупаційних військ на Волині наприкінці XIX ст. А що його спільна з дружиною Софією могила на території Луцького Свято-Троїцького кафедрального собору ПЦУ навіть через століття знаходиться в збереженому стані, засвідчує: Україна не воює з мертвими і не паплюжить свою історію, на відміну від путінської орди, яка на кожному клаптику тимчасово окупованих українських територій знищує всю українську ідентичність!
Що відомо про всєволода панютіна, корім того, що його заохочували дороговартісними подарунками імператори?
Походив із древнього російського дворянського роду, його батько, генерал від інфантерії, був «члєном государствєнного совєта россійской імпєріі».
Тому вже в ранньому віці його зарахували до Імператорського двору, а потім відправили в Пажеський корпус. І з тих пір біографія офіцера була тісно пов’язана з армією. Він чимало повоював: від «польської кампанії» 1863 р. до російсько-турецької війни 1877-1878 рр.
У листопаді 1884 р. він був призначений ординарцем командувача Варшавського військового округу, а наступного – командувачем 63 Піхотного полку, у січні 1890 р. – командиром 5 Піхотної дивізії, а з 8 червня того ж року очолив 11 Піхотну дивізію, дислоковану як окупаційний російський контингент на Волині. 30 червня всєволоду фьодоровічу присвоїли військове звання генерал-лейтенанта.
Він помер 12 січня 1895 р. у своєму маєтку в с. Забороль Луцького району. На жаль, до наших днів цей палац не зберігся.
До заслуг генерал-лейтенанта – був Головою Луцького братства, ініціював виготовлення для Луцька копії Чудотворної ікони Іверської Богородиці, на честь якої було споруджено капличку по нинішній вул. Лесі Українки. На жаль, у 50-их роках радянський окупаційний режим її зрівняв із землею.
Досвід наявності поховань російських генералів на українській землі ще раз нагадує: в історії були темні часи, коли рашисти захоплювали наші території, тож головним підсумком новітньої російсько-української війни має бути безумовна перемога над окупантами. І нехай рештки путінських головорізів тліють «на болотах»!
Роман УСТИМЧУК.
На фото автора і з архіву: луцький парк, який був на місці нинішнього ЦУМу неподалік собору; портрет генерал-лейтенанта; могила всєволода панютіна і його дружини на цвинтарі біля храму; склепіння Луцького Свято-Троїцького кафедрального собору ПЦУ.