У пошуках правди лучанин підняв півуряду і генпрокуратуру.
Про пенсіонера Івана Якимука знають тепер не лише в Луцьку. Бо замість
покірно виконувати вказівки комунальників, чоловік став добиватися свого
законного права. І протистояння, яке тягнеться вже три роки, таки дало свої
перші плоди.
Знайомство з Іваном Івановичем почалося з листа до редакції. На п’яти друкованих
сторінках чоловік виклав своє обурення з того, «як (цитую, – авт.) виконавчий
комітет Луцької міської ради, ДКП «Луцьктепло» та КП «Луцькводоканал»
«розводять» споживачів при періодичній повірці, обслуговуванні та ремонті
квартирних засобів обліку води».
Проблема, яку підняв пенсіонер, хвилює кожного, чиє житло оснащене
лічильником. Бо якщо газова служба перевіряє засоби обліку сама, то згадані
вище підприємства весь клопіт із повірки переклали на нас, своїх клієнтів.
Окрім актуальної теми, лист зацікавив ще й тому, що виявився не анонімкою
(як це часто трапляється в редакційній пошті), а його автор не просто не
сховався за вигаданим іменем – надав номер мобільного, зауваживши: «За
достовірність викладеного несу персональну відповідальність».
Не злякався навіть душогубів
Хто ж він – той правдолюб? Із уже особистого знайомства дізнаємося: Іван
Якимук – колись військовий, а нині – пенсіонер. На заслужений відпочинок вийшов
у званні підполковника. І ось уже 21 рік займається домашніми справами.
Та видно, бойовий дух таки не полишає чоловіка. Бо час від часу Іван
Іванович усе одно перевіряє порох у порохівницях.
– Взагалі-то я – людина не конфліктна, – усміхається співрозмовник. – За
роки служби в ракетних військах навчився чітко виконувати вказівки начальства.
Та жоден вияв несправедливості не лишає мене байдужим.
Першою своєю великою перемогою Іван Іванович називає покарання, яке понесли
вбивці його зятя.
– Я не люблю на цю тему говорити. І розповім лише тому, щоб люди були
обачнішими і все-таки вірили у справедливість, – зазначає пенсіонер.
Історія ця стосується трагедії, котра сталася ще десять років тому, коли донька
пана Якимука розлучилася зі своїм чоловіком. Тоді жінка разом із дитиною
переїхали в інше помешкання, а її чоловік (тобто зять Івана Івановича) лишився
проживати сам у міській квартирі.
– Той Коля і непоганою був людиною, але до чарки часто заглядав, –
продовжує наш співрозмовник . – І саме це, мабуть, підштовхнуло злочинців до
наміру «без шума і пилі» привласнити квартиру. Напоївши, вони вивезли зятя аж у
Горохівський район, там його сокирою зарубали й закопали. Пустили чутку,
буцімто Коля кудись поїхав. А його житло переоформили та подали на продаж.
Однак за допомогою спеціалістів УБОЗу Іван Якимук таки дочекався тої миті,
коли судді оголосили вбивцям вирок.
– Тоді, чесно кажучи, мені було страшно. Адже двоє братків і їхній
подільник мали на совісті не один тяжкий злочин. Тож рано чи пізно могли
помститися. Але на кону було житло для моєї внучки. І я таки не відступився.
Закон – як дишло?
Після цього в житті пенсіонера настало затишшя, котре в 2010-му перервав
лист від ДКП «Луцьктепло». У повідомленні від 2 серпня адміністрація
підприємства зазначила: оскільки в пана Якимука лічильники експлуатуються вже
більш як 4 роки, то засіб обліку води потребує повірки. І для того власник
квартири має запросити комунальників, аби склали акт, потім звернутися в
сервісний центр «Луцьктепла», провести демонтаж, повірку й монтаж лічильника. А
після всіх цих клопотів ще й гроші заплатити.
Така постановка питання обурила пенсіонера з двох причин. По-перше, чому електрики
чи газова служба відповідальність за облік і повірку лічильників узяли на себе,
а «Луцьктепло» від такої роботи самоусунулося, причому – переклавши на своїх же
клієнтів. По-друге, чому ДКП не згадало про пільги в оплаті за повірку, які для
Івана Якимука гарантує Закон України «Про статус ветеранів війни». Адже як
учасник бойових дій чоловік має 75% знижки в оплаті комунальних послуг, зокрема
– з постачання гарячої води.
– На швидке вирішення мого питання я, звісно, не сподівався. Але й не
думав, що навіть гарантоване законами України можна безнаказанно ігнорувати, –
зізнається співрозмовник.
Протягом трьох років Іван Іванович куди тільки не звертався: в Луцьку
міську раду, Волинську облдержадміністрацію, прокуратуру м. Луцька та особисто
до прокурора області, писав у секретаріат Кабінету Міністрів і до глави уряду
Азарова, навіть у Вищому адміністративному суді України підтримку знайшов.
Однак…
– Я так і не зумів добитися того, аби не я до комунальників, а комунальники
до мене приходили повірку робити, а оплату за ту повірку вимагали не єдиним одноразовим
платежем, а розбивали на весь міжповірочний термін, тобто 48 місяців (хоча такі
вимоги – це не моя забаганка, а законом передбачена процедура), – наголошує
чоловік.
На запитання, звідки така юридична обізнаність, Іван Якимук усміхається: на
пенсії вільного часу багато, Інтернет під рукою – так що закони вивчити не
складно.
Інше питання: ті закони так хитромудро написані, що обійти їх, водночас не
порушивши, – також легко. До прикладу, витяг із закону «періодична повірка,
обслуговування та ремонт (у тому числі демонтаж, транспортування та монтаж)
зазначених засобів вимірювальної техніки здійснюється за рахунок підприємств і
організацій, які надають послуги з електро-, тепло-, газо- і водопостачання»
чиновники розуміють неоднозначно. Тож у відповіді на свій лист Іван Іванович
виявив, що наведена вище теза «помилково трактується окремими громадянами, як
посилання на безоплатне виконання відповідної послуги, при цьому опускається
посилання та ігнорується ст. 46 вищезазначеного закону», де йдеться:
«індивідуальні прилади обліку води, встановлені в квартирах, які є власністю
споживача, можуть бути повірені за рахунок виконавця житлово-комунальних послуг,
якщо ця послуга включена до тарифу та передбачена договором на надання житлово-комунальних
послуг».
– Та я ж і не хочу безоплатно! Це раз. Відповідний договір у мене є. Це
два. А от третє – «включення до тарифу» – питання дуже цікаве! – наголошує Іван
Якимук. – Усім, погодьтеся, було би зручно, щоби плату за повірку лічильників
розбили на весь міжповірочний період (розділіть 50-80 гривень на 48 місяців –
вийдуть копійки). Всім було би зручно, щоб комунальники самі цим займалися.
Тому про «включення до тарифу» я запитав у одного із заступників нашого мера.
Знаєте, що він сказав? Що не всі люди можуть на таке погодитися. Не у всіх
квартирах є лічильники. Якщо є, то їх може бути від одного до чотирьох і т.д. і
т.п. Хіба це вагомі причини? Якби захотіли, легко би все з’ясували й могли би оплату
за повірку чи виписати окремою графою у квитанції (як вивіз сміття), чи
приєднати до вартості гарячої/холодної води. Але вони такого не роблять. І не
зроблять! Бо це стане комунальною послугою, на яку автоматично поширяться
пільги! А якщо порахувати, у скількох наших пільговиків є лічильники і яких сум
тоді недорахується «Луцьктепло», все стає зрозумілим.
…А гроші таки повернули
Докопавшись, на думку Івана Івановича, до першопричин нинішньої ситуації з
приладами обліку води, чоловік усе ж програв один із боїв у битві з комунальниками:
таки зняв лічильники, здійснив повірку й за неї заплатив. Але це, каже, лише
тому, що рідних пошкодував.
– Ви ж знаєте: якщо вчасно не здійснити повірку, то «Луцьктепло» буде
нараховувати плату за гарячу воду не за показниками лічильника, а за кількістю
прописаних у квартирі людей. У чому й переконався, отримавши квитанцію за
жовтень. Попри те, що нас із дружиною проживає лише двоє, за гарячу воду минулого
місця ми заплатили майже 400 гривень. Причина – дев’ятеро прописаних осіб.
Дружина тоді попросила: заплати і заспокойся. Але це вже було питання не грошей,
а справедливості. Тому я став діяти відповідно до закону: звернувся до
дільничного міліціонера, який, опитавши сусідів, склав протокол: у квартирі
постійно мешкає лише двоє людей. Окрім того, я попросив дітей і внуків, які в
мене прописані, надіслати довідки із місць їхнього теперішнього проживання (тож
необхідні папери син аж із Новосибірська передав, а внучка – із Праги). І з
усім цим оберемком документів я пішов у «Луцьктепло», довів неправомірність нарахувань
за гарячу воду й добився повернення коштів. Щоправда – не готівкою, а в рахунок
майбутніх комунальних платежів! – не без гордості каже чоловік.
– Чому все-таки здійснив повірку лічильників? Поясню, – продовжує
пенсіонер. – Щоби «Луцьктепло» мені й надалі не нараховувало зайвої оплати,
доведеться, як я зрозумів, щомісяця надавати підтверджувальні документи. А це
зайвий клопіт дільничному міліціонеру та рідним, які не захочуть постійно в
жеки бігати.
Одначе сокиру війни Іван Іванович не ховає. Зараз, каже, справа з обліком
води перебуває у прокуратурі. Тож чоловік не втрачає надії, що таки доб’ється
того, аби міська рада передбачила серед платежів за комунальні послуги проплату
за повірку лічильників і таким чином зобов’язала «Луцьктепло» відповідати за обслуговування
приладів обліку.
– Ви зрозумійте: не для себе стараюся! Наступних чотири роки мене вже
зачіпати не будуть, – поклавши руку на серце каже чоловік. – Але шкода тої
старенької бабусі, яка не в силі виконувати вказівки чиновників, чи тих людей,
які зайняті на роботі і часу не мають. Тож дасть Бог, я таки доб’юся справедливості
– і колись лучани скажуть мені «дякую».
Оксана БУБЕНЩИКОВА.
Фото автора.