У травні минулого року небо над Луцьком розітнув
гуркіт потужних авіадвигунів. Із військового летовища, яке впродовж 10 останніх
років ледь дихало на ладан, піднімалися в небо екіпажі бойових фронтових
штурмовиків-бомбардувальників «Су-24М». Навчання льотчиків відбулися успішно, а
згодом до місця постійного базування відлетіли й грізні крилаті машини…
Але чи не втратило наше летовище стратегічного
значення для обороноздатності України?
Враховуючи, що на північному
заході нашої держави в придатному для застосування стані залишилося лише кілька
подібних об’єктів, то відповідь, здавалося б, очевидна. Але якщо так, то чому
територія військової частини понад 10 літ перебуває в стані «прохідного двору»,
куди зайти може будь-хто?
Взагалі, навчання, проведені
в травні минулого року, мають доволі серйозний підтекст. Насамперед,
підтверджено, що всі наземні служби нашого летовища здатні функціонувати в
штатному режимі, а інфраструктура забезпечує технічне обслуговування та
підготовку бойових літаків до вильотів. Льотно-методичний збір із бойового
злагодження екіпажів, пар та ланок авіації у Повітряних силах Збройних Сил
України, який провели справжні аси нашого неба (насамперед, недавній командир
повітряного командування «Захід» генерал-лейтенант запасу, льотчик-снайпер
Станіслав Павлович та заступник начальника відділу тактичної авіації ПС ЗСУ, льотчик-снайпер
полковник Сергій Близнюк) показав неабиякий потенціал крилатих воїнів. Молоді
льотчики відпрацьовували завдання з бойового застосування авіації, провівши
практичні бомбометання по наземних цілях.
І можна не сумніватися, що
майже всі вони застосували набуті в Луцьку знання та досвід під час виконання
бойових завдань у зоні проведення Антитерористичної операції, завдавши
російсько-терористичним військам відчутних втрат у живій силі та техніці.
А що зараз наша бойова
авіація перебуває на аеродромах, а не в небі, це, до речі, не провина
військових льотчиків: згідно з мінським меморандумом Україна як вияв доброї
волі до успішного завершення мирних переговорів в односторонньому порядку
заявила про призупинення бойових польотів Повітряних сил.
Отже, минулорічні навчання
продемонстрували навіть скептикам неабиякий потенціал і самого аеродрому, і
його наземних служб, і тих, хто звідси піднімався у волинське небо і
приземлявся тут на бетонній смузі. Хоча десятиліття тому перспективи в летовища
були туманними як ніколи…
Непродумана політика
скорочення фінансування та чисельності всіх Збройних сил України особливо
боляче вдарила по авіації. А найдошкульніше – по луцькому аеродромові, де
служити за честь вважали майже всі військові льотчики ще з часів існування
СССР. Та спочатку вирішили розформувати дивізію як бойове з’єднання. Потім
існування військової частини, яка фактично не отримувала нових літаків і не
мала за що утримувати старі, звелося до сидіння льотчиків та обслуговуючого
персоналу на землі та масових скорочень особового складу.
А кілька тренувальних
польотів узагалі призвели до сумних наслідків. І якщо в одному випадку частина
фюзеляжу прямо в повітрі відвалилася від «Су-24М» над Торчином Луцького р-ну та
впала на дах хати одного з місцевих мешканців, то через відсутність потерпілих
це особливої стурбованості не викликало. Коли ж внаслідок надзвичайної ситуації
на борту одного з фронтових бомбардувальників екіпаж був змушений вистрибувати
з парашутами біля с. Жидичин Ківерцівського р-ну, а некерована бойова машина
врізалася в заплаву р. Стир та вже не підлягала відновленню, то цей випадок
примусив задумати багатьох…
Висновки після роздумів
виявилися ще сумнішими: вирішено було рештки літаків «Су-24М» перебазувати в
інше місце дислокації, а луцьке летовище фактично «заморозити». Пізніші ідеї
використовувати його спільно з військовими як цивільний аеропорт теж ні до яких
конкретних результатів не призвели…
Усе змінила російська
агресія, коли спочатку в Криму прямо на аеродромах Україна втратила велику кількість
військової авіації, а потім під час виконання бойових завдань у небі над
бунтівним Донбасом наші пілоти втратили внаслідок прицільного вогню із землі ще
певну кількість крилатих машин. Ставлення до Повітряних Сил ЗСУ різко
змінилося, причому, в кращий бік. І коли Верховний головнокомандувач, Президент
України Петро Порошенко вручав військам кілька модернізованих та готових до
бойового застосування літаків, стало зрозуміло: битва за українське небо тільки
починається.
Але вона починається тут, на
землі. Тому луцький військовий аеродром має пильнуватися як зіниця ока. Надійна
охорона всього його периметру – чи не найперше завдання, бо в будь-який момент
будь-які диверсанти можуть безкарно проникнути на територію та реалізувати свої
злочинні наміри. І якщо немає ресурсів у військових та цивільної адміністрації,
то своє плече допомоги мають підставити різноманітні благодійні фонди. Так, як
це торік зробив Фонд Ігоря Палиці «Новий Луцьк», власним коштом придбавши фарбу
для розмітки злітно-посадкової смуги. Хіба це годиться, що лише центральний КПП
аеродрому хоч якось охороняється, коли довкола стратегічного об’єкта вже не
тільки хтось загорожу з колючого дроту познімав, але й бетонні стовпи почав
викопувати? Та й охорони військової частини біля руїн цих захисних споруд днем
із вогнем не побачиш…
Тривалі та запеклі бої за
летовища в Луганську та Донецьку продемонстрували не лише величезну
самопожертву та масових героїзм наших «кіборгів». Вони продемонстрували
розуміння нашим найвищим командуванням стратегічного значення подібних
об’єктів. Але якщо у випадку битв на Сході стояло завдання перешкодити
можливому застосуванню цих летовищ авіацією російсько-терористичних бандформувань,
то луцький аеродром нам потрібне для інших цілей.
По-перше, щоб продовжувати підготовку
екіпажів фронтової авіації. По-друге, щоб, у випадку крайньої потреби, тут
могли приземлятися… військово-транспортні літаки ЄС і НАТО з потрібними для
захисту України вантажами.
Володимир ДАНИЛЮК.
На фото Богдана ГОНЧАРУКА й автора: фронтовий бомбардувальник
«Су-24М» піднімається в повітря; слава бойової української авіації; залишки
системи охорони луцького летовища.