Нещодавно Луцька міська клінічна лікарня збагатилася вісьмома сучасними німецькими ліжками та трьома протипролежневими матрацами. Це – благодійна допомога від Першого добровольчого мобільного шпиталю ім. Миколи Пирогова, і зробили це благодійники у відповідь на добро, яке колись отримали від влади міста.
І така ситуація втішна. Вибори завершилися, вулиці Луцька прибрані, у квартирах тепло, діти навчаються у школах і ходять у садочки, безперебійно працюють усі установи, лучани очікують появи на вулицях поліції, громадські заклади потрохи вбираються у новорічні вогні.
У Луцьку відбувся І обласний Молодіжний чемпіонат «Перша допомога на Волині». У ньому взяли участь 17 команд-переможців районних і міських змагань. Учасники надавали першу домедичну допомогу «потерпілим» на п’яти травматичних станціях, складали тести з історії Червоного Хреста та правил надання домедичної допомоги.
21 вересня виконком Луцькради прийняв рішення щодо заборони російської «попси» та «шансону» в маршрутних таксі міста Луцька. Але одна справа прийняти рішення, а інша заборонити.
Коли у серпні в с. Брище Луцького р-ну прибула делегація посадовців, громадських діячів та журналістів на сміттєзвалище, де відкривали нову сортувальну лінію, думки були різні. Кардинально. Хтось казав, що давно пора було це зробити і нічим тут пишатися, хтось говорив, що не все продумано до толку, бо сміття треба сортувати ще до того, як воно приїздить на звалище. Це, мовляв, і легше, і дешевше.
Розпочався опалювальний сезон. Проте є ті, хто досі залишається без опалення.
Лише два тижні тому на Волині під час прес-конференції голови облдержадміністрації Володимира Гунчика та бійця полку «Азов» Олексія Кушнєра стало відомо про створення на Волині Центру допомоги учасникам Антитерористичної операції. Сьогодні ж новостворений Центр під керівництвом Олексія Кушнєра уже працює на повну силу.
Моїй бабусі Марії Ткачук (із родини Дячун) виповнилося 85. Вона уродженка с. Стегниківці, що на Тернопільщині. Мій дідусь Степан познайомився з нею у Воркуті, там побралися, разом прожили все життя. На жаль, дідуся вже нема, та мені про нього розповідає бабуся. Вона надзвичайно мужня і гарна людина, пройшла важкий життєвий шлях у часи радянського правління.
Прогулянки з батьками парком ім. Лесі Українки завжди асоціюватимуться у мене із солодкою ватою, цукровими півниками та дядечком із дивним інструментом у руках. «Цей інструмент – саксофон», – пояснювала мама. Чоловік у химерному капелюшку із саксофоном у руках так гармонійно вписувався в образ парку, що й дотепер здається, що він невід’ємна його частина і без нього парк зовсім не такий, а похмурий та сірий.
