Римсько-католицький колегіальний костел Святої Трійці, що в смт Олика Ківерцівського р-ну, нині реставрують. Місцевий люд щиро тішиться, бо ж їм, як нікому, хочеться, аби їхнє селище повернуло собі хоча б частинку давньої слави.
«Теплий» подарунок бійцям – від благодійного фонду «Волинь-2014».
В обласному госпіталі ветеранів війни освятили капличку та розповіли про сучасні методи реабілітації учасників АТО.
Бійці 14-ї бригади, які досі у найгарячіших точках, отримали рятівний автомобіль.
Ще одна меморіальна дошка загиблому Герою з’явилася у Нововолинському вищому професійному училищі.
Напередодні Покрови у Володимирі-Волинському вітали із Днем захисника України.
Від досвітку до смерканку, із ранньої весни до пізньої зими усі дороги ведуть у ліс. А там! Малі пухнасті сіянці виструнчилися у рядочки на невеликому розсаднику – треба підготувати їх до посадки. Незабаром – школярі під’їхали, щоб ліс садити. Треба їх проінструктувати, навчити лісівничого діла. Спека почалася – тривожні дні, день і ніч патрулювання. Підростають культури – треба обкосити, щоби трава не заглушила. І за молодняком доглянути, освітлення вчасно зробити. У лісі людей повно – гриби, я
…Вона така стара. Що, може, її стіни ще пам’ятають, як баба Ґандзя, якої вже надцять літ і на світі білому нема, виводила старанно та на весь клас «єще польська не згінела», а на одній із балок ще не затягнулася «ранка» від цвяшка, на якому висів портрет вождя. Кажу, може… Бо люди стараються втримати її поміж нас, щоразу реанімують древні стіни. А вона стоїть… У неї – надзавдання: аби за її малими вікнами сільська дітвора бачила великий світ і саме з її старого порога топтала собі дорогу в життя
Прогулянки з батьками парком ім. Лесі Українки завжди асоціюватимуться у мене із солодкою ватою, цукровими півниками та дядечком із дивним інструментом у руках. «Цей інструмент – саксофон», – пояснювала мама. Чоловік у химерному капелюшку із саксофоном у руках так гармонійно вписувався в образ парку, що й дотепер здається, що він невід’ємна його частина і без нього парк зовсім не такий, а похмурий та сірий.
“Вона цурається бодай дещиці політики на своїй палітрі, але є в неї жіночі плачі по скошених косою війни хлопцях і чоловіках на Сході України, майже в передмежжі її родинного Мелітополя на Запоріжжі…”
