Спокусилася на ворожіння
«Добридень, шановна редакціє! Пишу вам вперше і, певно, востаннє… Передплачую вашу газету недавно, люблю читати різні життєві історії. Вони надихають, інколи допомагають знайти вихід…
«Добридень, шановна редакціє! Пишу вам вперше і, певно, востаннє… Передплачую вашу газету недавно, люблю читати різні життєві історії. Вони надихають, інколи допомагають знайти вихід…
Звістка про те, що тітка Тамара народила доньку, прокотилася селом, як куля лісом. І мале, і старе несло цю новину зі своєї хати у сусідську, мовляв, ви що, досі не знаєте? А сама вона тішилася. Бог із ними, тими сусідами – нехай побалакають. Та й яка вона тітка, Тамарі ж усього 43. Тепер вона – просто щаслива. І нехай усе, що було в її житті до того, змиє начисто цей безкінечний листопадовий дощ…
«Не знаю, чи так молюся. Аби порадив хто, як краще», – зізнавалися не раз неньки військовослужбовців, бо через надзвичайно важкий психологічний стан іноді здається, що й слова не ті, і кажуть їх не так, і взагалі – роблять занадто мало.
Зробити мрію реальністю допоможе ведуча кулінарної рубрики Тамара ПАХОЛЮК – завідувачка відділення харчових технологій Волинського технікуму НУХТ
4 грудня віряни святкують Введення до храму пресвятої Богородиці.
Смачна вечеря – це завжди хороший подарунок. А щоб він став ще й вишуканим, пропонуємо скористатися рецептом заввідділення харчових технологій Волинського технікуму НУХТ Тамари ПАХОЛЮК.
У всіх є вдома лавровий лист. А ви знаєте, який це чудовий помічний засіб? Він може врятувати у багатьох ситуаціях. Наприклад:
*Від чищення картоплі темніє шкіра на руках. Щоб цього уникнути, необхідно перед роботою змочити руки оцтом і дати їм висохнути, а після роботи відразу вимити з милом і змастити кремом.
От часто читаю історії, написані жінками. Про нещасливе кохання або навпаки – щасливе. Рідко розповідають свої сюжети чоловіки. Ми, певно, більше тримаємо у собі, діють прийняті і схвалені суспільством дурні такі стереотипи: мовляв, чоловіки не плачуть, їм легше по життю і таке інше. Але кожен чоловік теж переживає якусь свою душевну драму, це я вам точно кажу. І ми теж цінуємо вірність, кохання… До чого це я веду? Хочу поділитися своєю історією.
Шкода, що на Волині немає театру опери та балету. Тим самим наш край підтверджує свою провінційність і недалекоглядність, схильність до вирішення дуже приземлених завдань, спрямованих на коротку перспективу.