У Луцькому ліцеї №3 в читальному залі протягом 10 років існує ляльковий театр «Ромашка», заснований із метою розвитку творчої активності дітей.
Привітні та завжди усміхнені, сповнені краси, гумору та позитиву багато років стрічають усіх – і дорослих, і малих – працівники бібліотеки Ірина Мокійчук та Валентина Барило. Їхній інтерактивний підхід до роботи, сповнений бажання розпалити в дітях любов до художньої літератури, став початком заснування шкільної театральної студії.
Ірина Мокійчук розповідає:
– Усе зародилося з першого уроку-ознайомлення з бібліотекою «Подорож у країну книги», який потрібно було провести для першокласників. Розповідь мою вони слухали, але відчувала, що їм це не цікаво, адже маленькі діти сприймають краще все візуально та в ігровій формі, ніж на слух. І виникла ідея втілити перше представлення бібліотеки (що це таке і для чого вона є у школі) практично. Тож вибрали гарно ілюстровані книжки з казками, почали з дітьми гортати їх, читати, обговорювати. Дійсно, у них пробудився інтерес до героїв, подій у сюжеті, аналізу. От подивіться, у нас на полицях не тільки книги та вазони із рослинами, але й іграшки (перші принесла з дому, інші з’явились поготів). Дехто дивується: навіщо вони тут… Але знову зауважую, що малеча сприймає все візуально, а іграшки – герої казок – саме тут вони доречні. Дитина заходить у бібліотеку, наче в храм мудрості та дива, і спершу розглядає все навколо. Вона бачить незвичайну іграшку, яскраву картинку, гарну книжку, і тоді їй уже стає цікаво, як вона виникла. Наше завдання – пробудити інтерес до читання та пізнання світу. Ось таким чином ми почали працювати над ідеєю створення лялькового театру, який відіграє велику роль у формуванні особистості.
До розмови долучилася Валентина Барило:
– Художні образи, персонажі, оформлення, слово, музика – все це разом узяте впливає на розвиток художнього смаку, дарує багато радості, приваблює чарівністю, барвистістю, динамікою. Гра – провідний вид діяльності дітей будь-якого віку. Лялька ж, яка грає на сцені, живе для дитини не умовно, вона реальність, жива казка. На відміну від телевізійних передач та мультфільмів, зрима в тривимірному просторі й матеріально відчутна, присутня поруч, її можна навіть помацати. Дитині цікавіше бачити та чути те, що їй демонструють, ніж просто слухати теоретичний матеріал.
– А як же Ви втілили цей задум у життя? – запитую в її колеги Ірини Мокійчук.
– Це було 10 років тому, – каже вона, – так би мовити, експеримент, тому задіяли першими акторами старшокласників, учнів 10 класу, боячись без досвіду працювати ще з маленькими. Нове додає великого стимулу до роботи. Першою була поставлена нова казка «Лісові друзі», написана учнем нашої школи Богданом Романюком. За її сюжетом була власноруч створена перша сцена, зшиті та куплені необхідні іграшки. Пізніше з підручних матеріалів створили вже нову сцену й почали працювати з дітками молодших класів. Вони залюбки приходили й відтворювали казки в діях, працювали з нами до 8 класу. Так у студії було задіяно вже три покоління дітей, які грали сюжети народних та сучасних літературних казок . От саме з тих пір регулярно для учнів 1-4 класів у читальному залі бібліотеки періодично проходять вистави за участю вихованців нашого навчального закладу.
– Ірино Олександрівно, Ваш ляльковий театр відомий і за межами школи…
– Так, справді. Нас запрошували в дитячі садочки №5, 26, де ми відтворювали свої казки, маємо від них багато приємних спогадів, світлин та подяку за нашу працю. З радістю приймали їх у себе, ознайомлювали з бібліотекою та школою загалом. Дітям дуже цікаво було побувати тут, адже з часом сюди їх приведуть батьки в 1 клас.
– Які проблеми виникають зазвичай при підготовці до прем’єри?
– Як для творчих людей, а ще ініціативних, ви знаєте, меж і перепон на шляху немає, але забирає час виготовлення ляльок для вистави, адже за власні кошти не можеш собі дозволити їх придбати, а виготовлення власноруч – кропітка й нелегка робота. Але мусимо шити… Проте бібліотека поповнюється іграшками, кожна з яких має свою цікаву історію життя.
– Я впевнена, що такі спектаклі не залишають нікого байдужими: ні дорослих – батьків та вчителів, ні керівників студії, а найбільше акторів-початківців та маленьких глядачів. Ірино Олександрівно, розкажіть про це…
– Діти дуже вразливі і швидко піддаються емоційному впливу. З великою радістю зустрічають ляльок, сприймають їх так, ніби це живі істоти, з цікавістю спостерігають за їх діями, потім самі активно включаються в дію, відповідають на питання, що задаються ляльками, охоче виконують їхні доручення. Це викликає в них жваву реакцію, яскраве емоційне ставлення до дійових осіб і прагнення стати безпосереднім учасником подій.
– Які у Вас плани на майбутнє?
– Маємо цікавий задум, є сценарії двох нових казок «Лісова школа» та «Колобочки». Плануємо відтворити не у формі лялькової вистави, а театралізованого дійства, в якому героями будуть діти. Не думаю, що буде легше, чим далі, тим важче, але тому й цікавіше. І знову думати прийдеться про костюми, і знову ж усе власноруч… Головне – бажання дітей, і ми все робимо для того, щоб воно було. Таким чином відтворюємо книгу в реальності, розвиваємо, збагачуємо дитячу уяву. Важливо не просто прочитати, але й побачити, бо це дарує максимум позитиву та вражень як глядачам, так і акторам. Для нас щасливі очі дітей – це нагорода, адже бачиш результат своєї роботи.
Олена РОМАНЮК.
Фото Богдана ТОКАРЧУКА.