Кругом містечка ріс ліс. Скільки люди пам’ятають, там завжди були дрова, гриби і ягоди.
Тільки в ліс ходити заборонялося. Кругом стояли аншлаги. Вхід і в’їзд у ліс заборонявся. Ходити по дрова заборонялося. Пасти скотину у лісі заборонялося. А людям же треба і палити, і варити, і скотину держати. От і крутилися хто як міг.
В лісі було багато доріг, а перед самим містом всі вони сходилися в одну. Хто б і звідки не їхав, обов’язково потрапить на цю дорогу. А вона проходила повз лісництво. Дужа часто по цій дорозі вночі возили крадений ліс. Скільки було спроб зупинити машину, та вона їхала прямо на людей. Машин у містечку було мало. Їх усі можна було порахувати. А це була машина чужа. Ця сама машина знову і знову проскакувала на повному ходу повз лісництво і розчинялася в темряві. Їхала без світла.
Жив там один чоловік. Дід Дмитро. Колись давно він служив у міліції. Тож його й звали «чекістом». Він мав і нагороди, і сліди куль на тілі. Бувалий чоловік.
Прийшов у лісництво і сказав: «Я упіймаю злодія».
…На найвужчому відтинку дороги він замаскував борону зубцями доверху. Так робив, щоб і свої не знали. Бо дідові здавалося, що хтось із лісництва причетний до цього.
І ось вночі знову почули звук мотора. Всі поховалися. Машина з розгону наїхала на борону і стала. З кабіни вискочили два чоловіки і втекли в ліс. Машина була чужа. Хазяїна не знайшли.
А через деякий час зник помічник лісничого. Це була його робота. Більше лісу не крали.
А дід кудись виїхав. Боявся за своє життя.
Микола ЗАГРЕБЕЛЬНИЙ.