Про цю операцію волинських чекістів
доповіли не тільки всесильному майже 70 років тому наркомові держбезпеки СССР
Лаврентієві Берії. Про неї дізнався особисто Іосіф Сталін! Ще б пак: ідея
максимально залучати до активної участі в боротьбі з «бандами
українсько-німецьких буржуазних націоналістів» не лише кадрових співробітників
НКВД, не тільки війська внутрішніх військ, і не лише загони – т. зв.
«істребітеєльниє батальйони» («яструбків» по-народному), але й колишніх
кадрових членів ОУН та високопоставлених командирів УПА повністю виправдала
найбільші сподівання! На Волині група енкаведистів, підсилена декількома
десятками перевертнів, які в обмін на власне життя допомагали кремлівським
окупантам знищувати справжніх повстанців, справді зуміла завдати українському
підпіллю низку разючих та кривавих ударів…
Сьогодні
тихий і мирний Линів мало що знає про ті далекі та героїчні часи в його
історії, коли саме на хуторах цього невеликого локачинського села було
обладнано цілий комплекс повстанських криївок, де працювали провідники
підпільного руху ОУН і УПА. Але нині маємо шанс хоча б трохи привідкрити
втаємничені сторінки минулого…
Якщо
хтось думає, що органи НКВД у 1944-1953 рр. чинили криваві безчинства самі
собою, а партія більшовиків була в ролі стороннього спостерігача, то він
глибоко помиляється. У Кремлі сидів Іосіф Сталін, який диктаторською рукою керував
усім і всіма, а на рівні областей чекісти «будували світле майбутнє» у тісній
взаємодії з «партією Лєніна-Сталіна». Саме тодішній перший секретар обкому
КП(б)У Іван Профатілов був одним із ініціаторів створення на базі УНКВД
чекістських спецзагонів, які він на одному із закритих засідань ЦК КП(б)У
назвав «контрбандами». Саме його доповідь членам Політбюро на чолі з Микитою
Хрущовим з інформацією про успіхи створених на Волині 42 спецгруп, котрі
нараховували понад 650 агентів-бойовиків, стала причиною ухвалення 26 лютого
1945 р. постанови, де чорним по білому було написано:
«Для
знищення окремих дрібних бандгруп, так званої Служби безпеки та ОУНівських
верховодів, за прикладом Волинської області створювати групи спеціального
призначення із бандитів, які з’явилися з повинною та виявили бажання боротися з
бандитизмом. Виходячи з того, що ліквідація крупних банд створила передумови
для ширшої та кращої постановки агентурної роботи, котра сьогодні є вирішальним
фактором у боротьбі з ОУН, ЦК КП(б)У зобов’язує наркома внутрішніх справ тов.
Рясного, наркома держбезпеки тов. Савченка, начальників обласних та районних
відділів НКВД і НКГБ, перших секретарів обкомів і райкомів КП(б)У ще більше
розширити мережу нашої агентури, звернувши особливу увагу на покращення її
якості. Ширше та сміливіше практикувати засилання агентури в ОУНівське підпілля
та банд формування УПА».
Псевдобоївка УПА та її куратор із НКВД.
І
треба ж такому статися, що буквально за тиждень після «доленосного» рішення
Політбюро (як тоді писали радянські газетки) перший секретар обкому партії Іван
Профатілов і начальник УНКВД Волинської області тов. …. уже мали всі підстави доповідати «нагору» про
чергову, блискуче проведену спецоперацію! Бо ж після ліквідації командувача
групи УПА-«Північ» «Клима Савура» (Дмитра Клячківського вбили 20 лютого 1945 р.
у Цуманських лісах, неподалік Оржівських хуторів Суської сільради Рівненського
р-ну, – авт.) основну увагу чекісти зосередили на пошуку головнокомандувача УПА
«Тараса Чупринки» (Роман Шухевич поліг у бою лише 5 березня 1950 р., – авт.). А
що чекістам та зрадникам вдалося на початку березня 1945-го завдати підпіллю
потужного удару, то це не викликає жодних дискусій!
Ось
радянський документ того часу:
«Цілком
таємно
Виписка
зі спецповідомлення по «ВЧ» тов. Рясного, вх. №474 від 15.03.1945 р. про
результати операції спецгрупи, котру очолює колишній курінний «Максим» –
«Ворон» та Кравчук Йосип Михайлович по кличці «Комар».
4
березня 1945 р. спецгрупою УНКВД Волинської області, котру очолював колишній
курінний «УПА» «Максим»-«Ворон» (Власюк Петро Петрович, уродженець тодішнього
Озютичівського р-ну) був затриманий шеф зв’язку обласного проводу ОУН – Кравчук
Йосип Максимович – по кличці «Комар».
Кравчук
після дачі відвертих показів виявив згоду надати сприяння у встановленні та
ліквідації керівництва обласного та крайового проводів ОУН, після чого був
включений до складу спеціальної групи.
В
ніч на 5 березня 1945 р. «Максим» зі своєю групою чисельністю 15 чол., за
участі «Комара» і 4-х оперативних працівників НКВД в с. Линюв Локаченського
р-ну, намагалися затримати районного провідника ОУН – «Богдана».
В
пункті зв’язку с. Линюв «Максим»-«Ворон» встановив, що «Богдан» перебуває на
хуторі Линюв і що до нього прибули керівники головного командування «УПА».
Зв’язковий
«Богдана», вилучений з пункту зв’язку, повважав групу за банду «УПА» і підвів
її до хутора, де знаходився «Богдан» та особи, котрі до нього прибули.
При
підході до хутора група виявилася оточеною охоронною боївкою, котра
запропонувала «Максиму»-«Ворону» скласти зброю.
В
бою, який виник, внаслідок перестрілки опергрупою НКВД було вбито 6 бійців, які
після опізнання «Максимом» і «Комаром» виявилися:
«Карпович»,
– начальник штабу «УПА», перший заступник командуючого «УПА» «Клима-Савура»,
прізвище не встановлене, родом із Галичини.
«Макаренко»
– колишній начальник штабу групи «УПА» «Дубового», інспектор військової
підготовки УПА, працівник штабу «Клима-Савура».
«Твердий» – курінний лікар «УПА».
«Тиміш»
– сотенний УПА.
«Ярема»
– політичний виховник куреня.
«Чорний»
– зв’язковий «УПА».
Захоплено
трофеї: автоматів 3, гвинтівок 2, пістолетів 5, гранат 10, а також боєприпаси
та ОУНівські документи.
Трупи
«Карповича» та «Макаренка» доставили в м. Ровно, де вони були опізнані колишнім
командувачем Північно-Західної групи «УПА» – Стельмащуком Юрієм Олександровичем,
по кличці «Рудий», колишнім начальником штабу Київського генерального округу
«УПА» Басюком Євгеном Михайловичем, колишнім інспектором підстаршинських шкіл
«УПА» Пчелянським Василем Онисимовичем, комбатантом групи «УПА» «Дубового»
«Каримом» – Гаскевичем Володимиром Івановичем
ті іншими бандитами (Шевчуком Іваном Федоровичем та Борисюком Миколою
Омеляновичем) , які колись знали «Карповича» та «Макаренка» зі спільної роботи
в «УПА».
Вірно:
оперуповноважений 2 відділення 1 відділу ГУББ НКВД СССР капітан держбезпеки
Ромов.
29.03.1945
р.
Державний
архів РФ. Ф.9478, Оп. 1, спр. 487, арк. 25».
За
«героїзм» 10 березня 1945 р. начальник Управління НКВД УССР по боротьбі з
бандитизмом генерал Строкач звернувся до
начальника ГУББ НКВД СССР комісара держбезпеки 3 рангу Леонтьєва з клопотанням
представити до нагородження урядовими нагородами 11 осіб, які найбільш активно
проявили себе під час цієї операції. Орденом Красного Знамєні – Власюка Петра
Павловича, Рєзніка Льва Іосіфовіча (майора держбезпеки). Орденом Отєчєственной
війни 1 ступеня – Дорощука Пьотра Ніколаєвіча (старшого лейтенанта міліції),
Чєркасова Івана Арсєнтьєвіча (молодшого лейтенанта міліції), Єфімова Алєксандра
Івановіча (старшого лейтенанта держбезпеки). Орденом Отєчєствєнной войни 2
ступеня – Шевчука Івана Федоровича, Кравчука Йосипа Михайловича, Вот’єрчука
Петра Степановича. Орденом Красной Звєзди – Борисюка Миколу Омеляновича,
Макарчука Степана Микитовича, Мельник Ольгу Герасимівну.
Сам
зрадник Власюк згодом отримав кличку «Твердий» і за успішне проведення в с. Романів
Теремнівського р-ну спецоперації з полювання на все того ж «Тараса Чупринку» (провідника
УПА не спіймали, але групу українських повстанців таки знищили, – авт.) був
знову представлений до радянського ордена разом із старшим лейтенантом НКВД
Берстєньовим, який керував псевдобоївкою УПА.
Зараз
про долю вовків в овечій шкурі та їхніх поплічників із числа кадрових офіцерів
НКВД, знає лише Владімір Путін, адже всі архіви – у його ФСБ, правонаступниці
НКВД-КГБ. І правдою з українцями він ділитися не поспішає. А що знають про
нерівний та героїчний бій із червоними карателями в с. Линів нині Локачинського
р-ну Волині?
Символічна могила біля с. Линів.
Щоб
довідатися про це, збираємося в дорогу. Географічно – шлях недалекий. Та зважаючи
на жахливий стан місцевих автодоріг – мандрівка не для людей зі слабкими
нервами та поганими навиками управління легковим автотранспортом…
Линів
належить до Бубнівської сільради, де головує Руслан Торчинський. Фронтовиків у обох селах зовсім не
залишилося. Як і колишніх повстанців…
Тільки Дмитро Сойко колись у «яструбках» був, але й він нічого не
пригадає. Зі старших людей у Линеві тільки Віра Червак та Надія Степко
залишилися. Та буремного 1945-го обидві
зовсім малими були, щоб знати про якісь повстанські таємниці. Навпроти школи,
де директором Лілія Мельник, є монумент загиблим односельчанам на фронтах
Великої Вітчизняної. Але ця пам’ятка про минулу війну, зрозуміло, дещо з іншої
серії.
Одна
тільки церква щось могла б бачити, та й вона мовчить. 140-річчя храму, до речі,
відзначали у вересні 2014-го, як і його 25-річчя також. Як так могло статися?
Дуже просто: Свято-Михайлівську церкву УПЦ Київського патріархату було
перетворено ледь не на руїну… І лише навпроти кладовища, на високому пагорбі,
звідки відкривається чудова панорами на село, ставки та земельні наділи,
насипано курган на честь місцевих патріотів. Згадано імена…, які полягли у
перші дні гітлерівського наступу від рук енкаведистів та компартійних
функціонерів, які розстріляли в’язнів Луцької тюрми… Є тут згадка і про
знищених гітлерівськими окупантами… Але найголовніший спомин: імена та прізвища
вояків УПА, які так і не повернулися з поля бою: у переліку Борців за волю
України – І. Бондарук, В. Байбула, К. Вознюк, Ю. Криховець, М. Сільчук, В. Люх,
А. Ярощук. Поза всіляким сумнівом, одним із них і був зв’язковий районного
провідника ОУН «Богдана» – «Чорний», про якого згадується в чекістському звіті.
…А
в линівській школі зараз навчається зо три десятки учнів. Гарні, привітні та
допитливі. Дізнавшись про візит журналіста, разом із вчителями Оленою Никитюк
та Світланою Торчинською хотіли провести невелику екскурсію. Та от халепа: з 11.00
до 13.00 у селі вимикали електроенергію, а блукати напівтемними класами та
коридорами, погодьтеся, неефективно. Навіть оглянути в присмерках шкільний
музей – і то проблема. Тому ми домовилися провести спільне дослідження на тему
«Друга світова війна в долі моєї родини. 1939-1945 рр.» на прикладі мешканців
Бубнівської сільради.
Може,
дізнаємося щось сенсаційне?
Роман УСТИМЧУК.
Фото автора та з архіву.
Хата у Линеві – німий свідок історії.