У
грудні 2013-го минуло 760 літ від часу коронації Данила Галицького. З цієї
нагоди за ініціативи Волинського обласного товариства «Холмщина» відбулося
покладання квітів до пам’ятного знаку на одній із вулиць древнього Луцька.
Волинська земля справедливо вважає себе причетною до долі визначної особистості
– князя Данила Галицького. Минають століття, а сторінки життєпису короля Данила
досі лишаються напівпрочитаними. Що знову і знову спонукає істориків до пошуків
істини. Скориставшись історичним приводом, дещицею своїх досліджень історичної
долі Данила Галицького з «Волинською газетою» поділився краєзнавець, голова
обласного товариства «Холмщина» Микола Онуфрійчук.
Перебуваючи
в 1253 р. у Кракові, Данило Романович (Галицький) у замку польського князя
Болеслава Стидливого мав зустріч із послами папи Інокентія ІV на чолі з абатом
Оппізо з Месани. Папський посланник запропонував Данилові провести тут його
коронацію. Він привіз від Інокентія благословення, вінець, королівський сан.
Такі ж пропозиції були й раніше, зокрема 1252-го під час прибуття папського
легата, біскупа з Верони і Кремони Якова Браганца. Але Данило й слухати не
хотів про прийняття королівського вінця від Інокентія ІV. Відмовлявся тому, що
хан Батий і його рать пильно стежили за подіями в Русі, й могла статися велика
біда, якби Данило ще комусь став служити та укладав би угоди з європейськими
католицькими країнами, тобто по суті порушив укладений договір із ханом.
Данило
і цього разу відмовився від прийняття королівської корони, запропонованої
абатом Оппізо. Поспіх у цій справі міг нашкодити. Відмову Данило мотивував тим,
що не годиться приймати корону князеві галицькому в чужій столиці на чужому
дворі. Та спілкуючись із абатом, він наголошував на тому, що Рим має подбати
про об’єднання народів у боротьбі проти татаро-монгольських ординців.
Князь
Данило знав, що його батько Роман Мстиславович відмовився від того ж
коронування та зміни своєї православної віри на католицьку. Як щирий вірянин,
Данило не міг перейти з однієї віри в іншу. Він знав, що народ, бояри,
духовенство виступатимуть проти такого рішення. Треба було порадитися з
матір’ю, братом Васильком, дітьми, боярами, митрополитом… У грудні 1253 р. в м.
Холм знову прибула римська делегація на чолі з абатом Оппізо. Данило хотів відтягнути
час коронування. Але мати – черниця Анна – порадила синові погодитися на
коронацію. Такої ж думки були й польські родичі Болеслав Стидливий і Земовит,
знатні бояри, бо це вважалося великою честю.
Данило
вирішив коронуватися. Завдяки цьому він надіявся одержати підтримку з боку Папи
Римського, європейських країн під час наступу на татаро-монголів, а також у
справі захисту Волинсько-Галицької держави від нападів ятвягів та рицарів
тевтонського ордену з півночі. Було сподівання, що коронація покладе край
боротьбі князів за землі сусідів, дозволить об’єднати всю Русь.
Данило
з абатом Оппізо назначили день коронування у м. Дорогичин (тепер Білостоцьке
воєводство). Саме тут хрестоносці готувалися розпочати наступ на
волинсько-галицькі землі. Дорогичин на р. Буг у той час став центром, де
збиралися військові сили. Коронація мала показати і хрестоносцям Тевтонського
ордену, і литовцям, а особливо Мендовгу, що їхній суперник має високий,
визнаний католицьким первосвящеником, авторитет.
Церемонія
помазання і коронування відбулася в дорогичинській церкві. На цю урочистість
прибули митрополит курило, єпископи та інші православні духовні особи, бояри, а
також його дружина з дітьми, брат Василько зі своєю родиною, польські князі
Болеслав та Земовит… Данила урочисто помазав папський легат Оппізо і коронував
«короля Русі регаліями, присланими Інокентієм ІV – короною, скіпетром, державою
та «престолом». Данило прийняв корону від церкви святих апостолів, престолу
святого Петра і Папи Інокентія ІV.
Папа
Римський в ті часи критикував тих, хто хулив грецьку православну віру і
збирався скликати вселенський Собор, щоб витлумачити суть істинної віри в Бога
і закликати возз’єднатися довкола однієї церкви. Папа начебто хотів згуртувати
європейські країни до хрестового походу проти ординців. На це й сподівався Данило.
Проте заклик виявився словесною декларацією. Хрестовий похід проти татаро-монголів,
обіцяний Вселенським Собором, об’єднання церков не відбулися. Це зневірило,
розчарувало Данила.
Щоправда,
папа Інокентій ІV видав буллу, звернену до володарів Європи, про те, що Римський
престол відхиляє претензії угорського короля на землі Галичини та Волині, чим
підтвердив суверенітет прав короля Данила на всю територію князівства. У цій
буллі папа заборонив рицарям тевтонського ордену селитися на теренах
Волинсько-Галицького князівства без дозволу Данила і Василька…
Після
смерті Інокентія ІV його наступник Папа Олександр ІV відмовився від обіцянок
свого попередника, вороже ставився до Русі, намовляв литовського князя Міндовга
напасти на Волинсько-Галицькі землі, лякав Данила церковним прокляттям за
відмову служити апостольському престолу…
…
Королівську корону Данила втрачено. Є різні версії про її долю… Рада
Волинського товариства «Холмщина», вшановуючи пам’ять талановитого державного
діяча, опікуна Холмської єпархії, встановила громадську премію «Данилова
корона», звання лауреатів якої за активну творчу і громадську-культурну роботу
удостоїлися архітектор Андрош Бідзіля, композитор Мирослав Стефанишин,
письменник Йосип Струцюк, поетеса, активістка товариства Лідія Засадко,
керівник народної аматорської хорової капели «Дзвони Холмщини» Олександр
Головерса, письменниця Любов Базюк-Василів (Канада), видавець Віталій Федосюк,
письменник і ветеран товариства Микола Онуфрійчук.
Якщо
у грудні 2013-го ми відзначили 760-річчя з часу коронування Данила Галицького,
то 2014-го – минає 750 літ від упокоєння нашого славного предка.
Микола
ОНУФРІЙЧУК.
Чи
знаєте ви?
Євангеліє
від …Данила
Із
королем-князем Данилом Галицьким пов’язують таку визначну пам’ятка релігійної
культури, як Холмське євангеліє.
Дослідники
датують її другою половиною 13 ст. Вона нараховує 167 пергаментових аркушів
форматом 27 на 21 см із кольоровими мініатюрами євангелістів.
На
жаль, аркуш із зображенням св. Іоанна втрачено. Ця духовна святиня потрапила до
Рум’янцевського музею в Москві (можливо, в 1915 р. під час так званого
біженства, – М. О.), книжкову частину якого згодом було перетворено в
бібліотеку. Зараз це – Російська державна бібліотека, в якій холмський рукопис
зберігається у ф. 256 №106.