Знайомство із Кейсі Харісом відбулося якраз того дня, коли весь світ шокувало падіння «Боінга» на землю Донеччини. Тож розмова з громадянином США не могла не поєднати тем війни та миру.
Однак почнемо з останнього. Точніше – мети, з якою Кейсі прилетів зі штату Техас.
– В Україні я вже вдруге. Перший візит, 2011-го, тривав два роки. Як тоді до Київської області, так і зараз до Луцька я приїхав на запрошення Асоціації християн-спортсменів «FCA-Ukraine», аби вчити ваших дітей і тренерів грати в американський баскетбол.
– А є велика різниця між українським та американським стилями?
– Оф ко-о-оз! Звичайно! У Штатах гра значно динамічніша, спортсмени розвивають велику швидкість. Тож ваші фахівці дуже зацікавлені дізнатися секрети видовищної гри.
– Але, мабуть, для успішного результату не меншу роль відіграє фінансове забезпечення спорту?
– То є так. Два роки тому, коли в Київській області вперше побачив умови, в яких займаються українські баскетболісти, був шокований! Їм відводили невеличкий спортзал, і то лише дві третини його площі, а на всю команду було тільки два м’ячі. В місті Далас, звідки я приїхав, для тренувань передбачено декілька залів і для кожної дитини – свій м’яч.
– Уявляю вашу реакцію на розміри зарплати українських тренерів…
– За такі гроші в нас, мабуть, працювали би тільки «крейзі», спортсмени-екстремали. Бо в мене, наприклад, дохід за роботу вчителя-тренера – 64 тисячі доларів у рік.
– Перевівши на українські гроші, виходить 53 тисячі в місяць! Хто ж так щедро фінансує баскетбол у Штатах?
– Розмір фінансування визначає мерія Даласа. На початку року оцінюється загальний бюджету міста й від цього визначається сума для фінансування спорту. А далі з кожним тренером укладають угоду. Якщо спеціаліст не справляється з обов’язками, погано ставиться до дітей чи, наприклад, підозрюється у крадіжці, його звільняють. Але серед тренерів подібного не ставалося за весь час, скільки я працюю з дітьми.
– А до речі, скільки працюєте?
– 19 років.
– У баскетболі як гравець давно?
– З юнацьких років. Але грав я, між іншим, не дуже.
– Скількох учнів виховали за майже два десятки літ?
– У Києві журналісти задали таке ж питання. Відразу відповісти не зміг. Утім тепер прикинув: мабуть, коло шести сотень дітей.
– Чи є серед них такі, хто став професійним спортсменом?
– Наскільки знаю, ні. Бо для мене як тренера важливо навчити учнів не тільки і не стільки грати, як виробити вміння виходити переможцем у залі і в житті, вміти змагатися й досягати мети. Причому змагатися в чесній боротьбі.
– Що в роботі з дітьми вважаєте найтяжчим?
– Оу (сміється)… Ви таке питаєте, що мушу подумати… Найтяжче, мабуть, змінювати погляди дитини на життя, її стереотипи й цінності. Тобто з підлітка «ліпити» хорошу людину.
– Доводилося мати справу із проблемними школярами, тими, хто вживав спиртне чи наркотики?
– Так, у мене були учні, яким вулиця нав’язувала свої «цінності». Ти як тренер говориш одне, а серед друзів чи власних батьків дитина бачить протилежне. Але все-таки я стараюся, і результати є. Наприклад, школяреві, який курив марихуану, заняття баскетболом допомогло кинути наркотики, навіть стати магістром.
– Український спорт часто перетворюють на бізнес: тренери продають матчі, судді торгують перемогами. У Штатах подібне трапляється?
– У дитячому баскетболі команда-переможець отримує лише кубок. Тобто винагорода не настільки цінна, аби її купувати. А от у професійному спорті чи на якихось престижних змаганнях нечесне суддівство іноді трапляється.
– Таких «фахівців» якось карають? Можливо, рублем, чи то пак – доларом?
– Їх не штрафують, але про кар’єрний ріст цей суддя може забути.
– Американські бізнесмени охоче підтримують спорт?
– Звісно. Адже взамін отримують пільги при оподаткуванні. Тож коли ми виїжджаємо на якісь змагання, саме бізнесмени оплачують проїзд команди, проживання в готелі і харчування. І коли в Україні я, сидячи в автобусі, дізнався, що за все це платять діти, точніше – їхні батьки, почувався дуже незручно.
– Скільки часу перебуватимете в Україні під час нинішнього візиту?
– Разом зі своєю асистенткою Черсті Стайн і друзями з FCA-Ukraine ми вже провели тренування в Києві та Рівному. Зараз ось три дні займатимемося у Луцьку, обласній ДЮСШ. Далі – Львів. А 27 липня – додому.
– Зважаючи на трагедію з «Боінгом», побоювань не виникає?
– Як тільки це сталося, мама телефонувала і просила негайно повертатися у Штати. Але я заспокоїв: пояснив, що Донецьк далеко від Луцька.
– Коли у Києві на Майдані відбувалася Революція гідності, Штати нас дуже підтримували. Навіть такі знаменитості, як Арнольд Шварценеггер і Джордж Клуні, надсилали свої відеозвернення. Як ставляться американці до подій на Сході України?
– Особисто я постійно переглядаю CNN та ваші сайти новин. Адже дуже люблю Україну та її людей, і все, що у вас відбувається, глибоко торкається мого серця. Що ж до східних областей, то я не уповноважений відповідати за всі Сполучені Штати. Але особисто моя думка така: цей «конфлікт» став надто масштабним, Росія повинна припинити агресію проти України.
– Що побажаєте волинянам на завершення?
– (…Думає). Мабуть, найбільше, що вам зараз треба, – радості і щастя.
– Дякую.
Оксана БУБЕНЩИКОВА.
На фото автора: під час тренувань у Луцьку.