Маючи
поклади блакитного палива і навіть електростанцію, селяни від такого сусідства
не в захваті.
Ви
знаєте, в якій країні світу найшвидше багатіють? У Саудівській Аравії. Бо там,
кажуть, де не копни – знаходиш нафту. Тож одних тільки мільярдерів у цій країні
– півтори тисячі нарахували.
Проте
Волинь, на жаль, – не Аравія. Тут люди, живучи на газових родовищах і маючи
біля села електростанцію, мільйони й золоті батони хіба по телевізору бачать. А
ще нарікають: ліпше б у них того «блага» взагалі не існувало.
Чому? А
запитайте в жителів с. Марковичі, що в Локачинському р-ні.
– На
наших землях за блакитне паливо взялися ще наприкінці 1990-х. Але так узялися,
що своїми машинами дорогу вщент розбили. Від постійної вібрації транспорту пішли
тріщинами понад 20 будинків. А запах сірки був такий, що не мали чим дихати, –
пригадує Марковичівський сільський голова Федір Нижник. – Та найприкріше, що ми,
фактично стоячи на блакитному паливі, тривалий час так і лишалися
негазифіковані!
Миритися
з подібним люди, звісно, не захотіли. Стали бучу здіймати, до влади районного,
обласного, навіть столичного рівнів апелювати. І попри небажання
«Львівгазвидобування» (підприємство, якому надходили прибутки з Локачинського
родовища) газифікувати село (мовляв, не такі вже великі гроші від того
видобутку), проте марковичівці свого добилися. Через шість років після того, як
почалися роботи на місцевому родовищі, до села та по всіх його вулицях газопровід
протягнули, причому – коштом «Львівгазвидобування».
– Але ми
– люди настирливі, – продовжує Федір Іванович. – Випросили грошей на
газифікацію ФАПу і ремонт дороги. Щоби ми менше Києву скаржилися, нам із
«Львівгазвидобування» та Державного й обласного бюджетів виділили гроші на
освітній заклад. Відтак ось уже два роки село має свою початкову школу.
І якщо
врахувати, що витратили на будівництво майже півтора мільйона, а відвідує школу
всього 25 дітей, то це дійсно щедрий дарунок.
– Зараз
ось ламаємо голову, де відшукати гроші на ремонт покрівлі у дитячому садку.
Надсилаємо листи у різні інстанції, щоб добитися в межах мільйона гривень на
перепланування недобудованої школи під соціально-культурний центр (приміщення
клубу в нас – іще 1938 року), – додає Федір Нижник.
Паралельно
з цим селяни домоглися, щоб завдяки новим фільтрам на газовому підприємстві запах
сірки фактично зник, а сільська рада щокварталу почала отримувати по 27 тис. грн
екологічного збору.
– Шкода
тільки, ці кошти дозволяється використовувати лише на поліпшення довкілля.
Наприклад, озеленення, каналізацію, водопровід, а не на іншу, більш нагальну
потребу, – зауважує Федір Іванович. – Так само з доходами фізичних осіб: працює
на видобутку газу до 60 осіб, але з їхнього податку сільській раді лишається
тільки 25% – тобто щомісяця – всього сім-вісім тисяч гривень, яких не вистачає
на зарплату навіть працівникам сільради й дитсадка.
А от
чого в Марковичах не бракує, так це захворювань, скаржаться місцеві жителі:
– На 325
мешканців маємо п’ятьох онкохворих. Протягом кількох останніх літ шестеро наших
людей пережили інсульт і від цього стан їхній, м’яко кажучи, незадовільний.
Гіпертонічний криз – також звичне явище. І ми схильні думати, що всі ці біди –
якраз через видобуток блакитного палива.
Та люди
й це могли би стерпіти, якби їхній, фактично з-під ніг видобутий газ не давався
настільки дорогою ціною.
– Якщо
економічно підійти до процесу формування ціни на газ, то в неї має закладатися
чимало складових, зокрема – й транспортування. Але Марковичі, так само, як і
Шельвів, Затурці, Локачі (в які постачають місцеве паливо), розташові поруч із
родовищем. То чому, питається, його ціна така, ніби газ нам особисто Путін
продає? – не можуть зрозуміти жителі району. – Те саме стосується електростанції,
яка відразу коло родовища працює на відходах із очистки газу.
– Ми вже
просили в оплаті за світло надати нам такі ж пільги, якими користуються
населені пункти, скажімо, біля Кузнєцовської АЕС. Але ціна електроенергії
лишилася незмінною, – додає Федір Нижник.
Голова
Локачинської райдержадміністрації Ольга Линник хоч і призначена недавно, але
вже побувала як на газовому родовищі, так і в Марковичах, де зустрілася із
селянами. На питання щодо ціни газу, електроенергії та користі від родовища люди
таки почули обнадійливу відповідь.
– Ми
обговорили з керівником Локачинського газового промислу вартість газу та
електроенергії для наших жителів. Він пояснив: регулювати ціну на блакитне
паливо можна лише після прийняття на столичному рівні відповідних змін до
законів. Питання щодо ціни світла потрібно узгоджувати з ПАТ «Волиньобленерго».
Адже енергія від електростанції відразу потрапляє в загальну мережу, а відтак
розпоряджатися нею може лише обленерго, – пояснила Ольга Костянтинівна. – Але я
сподіваюся, ситуація кардинально зміниться після реформи самоврядування. Бо
тоді більшість зароблених регіоном грошей залишатиметься в місцевих бюджетах.
Тобто з тих майже півтора мільйона гривень, що їх Локачинський газовий промисел
перераховує щороку у бюджет, солідна сума йтиме на розвиток саме наших сіл, –
зазначила Ольга Костянтинівна.
Крім
того, газове питання зазвучить із подвійною актуальністю після того, як на
території Локачинського й Володимир-Волинського р-нів почнеться розробка нових
родовищ. За дозвіл на це вже кількома роками раніше проголосували депутати
облради. Лишається дочекатися, поки дочірня компанія «Укргазвидобування» НАК
«Нафтогаз України» отримає відповідну ліцензію. А ще – проконтролювати, щоб
місце реєстрації підприємства не виходило за межі Волині.
Оксана
БУБЕНЩИКОВА.