Якби Україна справді була незалежною державою, то вона
ще б 25 років тому висунула Росії гігантський позов за колосальні матеріальні
та людські втрати, які спричинив радіоактивний вибух на 4-му енергоблоці
Чорнобильської АЕС ім. Леніна.
Позавчора гучно вшановували
30-річчя з моменту другої за масштабами атомної катастрофи минулого століття:
слідом за наслідками бомбардувань американською авіацією японських міст
Хіросіми і Нагасакі 1945-го смертоносний вибух у Чорнобилі показав людству, що
«мирний атом» може призвести до такого самісінького зла, як і військова зброя.
Авторові цих рядків
доводилося працювати кореспондентом у 30-кілометровій зоні відчуження навколо
ЧАЕС 1988-го. Дозиметри тоді пищали так, ніби їх поклали не в кишеню, а
засунули в самісіньку горлянку реактора. Але ми, журналісти, могли перебувати,
де завгодно, і мали шанс хоча б якось уникати небезпеки. Інші ж були людьми
підневільними… Особливо шкода мобілізованих військовослужбовців: суто мирних
людей переодягнули в одноразову солдатську форму і примушували фактично голіруч
носити з епіцентру вибуху залишки радіоактивних матеріалів…
Ще 30 років назад у
голові крутилася одна думка: а хто фінансуватиме рекультивацію території, котра
перетворилася на тотальний ядерний могильник? СССР, в системі міністерства
якого працювала ЧАЕС і в результаті злочинних вказівок перетворила виробничий
експеримент на вселенське зло? Він і тоді дихав на ладан, а через 5 літ зовсім
припинив існування. Міжнародна спільнота? Вона ж обіцяла в стислі терміни
спорудити новий саркофаг, зробити безпечною забруднену землю та відшкодувати
втрачені внаслідок закриття атомної станції енергетичні потужності! Та, як
бачимо, в основних столицях світу радше воліють бачити цю частину України як
експериментальну базу вивчення впливу радіації на людину та природу, ніж
допомогти чимось ефективним і реальним…
Тепер, коли вже два
роки триває Антитерористична операція на Донбасі та Україна фактично втратила
Крим, мабуть, настав час ставити питання руба. І – перед Москвою! Раз Росія перебрала на себе повноваження
правонаступника СССР, під час існування якого й вибухнув реактор на ЧАЕС, то
всі витрати, пов’язані з виплатою пільг та компенсацій потерпілим, а також
кошти, необхідні для продовження робіт із рекультивації, повинен перераховувати
в Київ саме Кремль. І – починаючи з 24 серпня 1991-го!
Але чому наша влада
(від Леоніда Кравчука до нинішніх очільників) замість того, щоб ставити на
порядок денний цілком логічну вимогу, намагається нашкребти в мізерній
державній казні гроші, для того, щоб «закрити» «чорнобильські питання»? Чому
демократична ФРН виплатила компенсацію тисячам українських остарбайтерів за
їхній каторжний труд у Німеччині під час Другої світової війни, а ми не можемо
вимагати від «правонаступниці-Росії» заплатити за її совєтські гріхи?
Володимир ДАНИЛЮК.
На фото Валерія КРИВОПАЛОГО: Володимир Данилюк оглядає
могильник забрудненої радіацією техніки та продуктів харчування неподалік ЧАЕС.