То що
ж відбувається на місцевому рівні, коли столичний Майдан Незалежності стоїть на
місці, а влада та опозиція шукають порозуміння та компромісу чи то за столом
переговорів в Адміністрації Президента, чи то в кулуарах парламенту? Спробуймо
відшукати відповіді на ці запитання на прикладі Старої Вижівви та Іваничів.
Сесія
райради у Старій Вижівці 31 січня перетворилася на зал протистояння влади й
опозиції. Оливи у вогонь боротьби мав підлити Автомайдан, який сформувався із
двох десятків машин і приїхав із Луцька, та група мітингувальників, котрі
зайняли площу під районним будинком органів влади.
Отож,
друге пленарне засідання сесії, яка розпочалася ще у грудні, стартувало о 10-й
ранку 31 січня.
До
порядку денного мали ввійти важливі для Старовижівщини питання бюджету,
районних програм, прийняття на баланс комунальної власності приміщення під
амбулаторію в с. Стара Гута (куди мають спрямувати 600 тис. грн зі Світового банку), укладання контракту з
головним лікарем ЦРЛ, де ще від серпня працює керівник зі статусом «в. о.».
Втім на
першому плані опинилися політичні пункти, як-от: недовіра головам
райдержадміністрації та райради й вимога до останніх зректися своєї
приналежності до Партії регіонів.
За
протистоянням між опозицією та владою (першу очолили депутати облради Ігор Гузь
(«Батьківщина») та Олександр Пирожик («Свобода»), другу – уособили голови
районних ради і держадміністрації Валентина Лисюк та Володимир Семенюк) спостерігати
приїхав навіть заступник обласного прокурора Андрій Гіль, який у минулому
очолював прокуратуру Волині.
Попри
гарячі дискусії та запальні виступи опозиції, Володимир Семенюк і Валентина
Лисюк відмовилися писати заяви на звільнення. І навіть вигуки «Ганьба!» їхнього
рішення не змінили.
– Я
готовий піти з посади, якщо таке рішення приймуть дві третіх від загального
складу депутатів районної ради, – сказав Володимир Семенюк. Втім обранці
громади відмовилися від таємного голосування пункту про звільнення.
Зрештою,
опозиція оголосила перерву, під час котрої скликала збори. Шляхом відкритого голосування депутати
сказали своє слово щодо відставки. Але за недовіру районним керівникам
проголосувало тільки 24 обранці (загальний склад ради – 40 депутатів, на сесії
присутніми були 32).
Тому
після перерви сесія продовжилася, і під гнівні вигуки слово взяв Володимир
Семенюк.
– 25
років я пропрацював директором Старовижівського професійного ліцею і не зробив
чогось такого, за що було би соромно перед громадою. Тепер труджуся керівником
виконавчої влади району. І так само сміливо дивлюся людям в очі. Але якщо ми
заявляємо про свій орієнтир на Європу, то маємо слідувати її демократичним
засадам. А примушувати посадовця писати заяву на звільнення, заставляти його
виходити з партії, яку він обрав за власним бажанням, – це не європейський
підхід. Я так само, як і ви, підтримую мирне вирішення питань. І так само
працюю для того, аби Старовижівщина жила заможно. Вважаю, нам вдалося зробити
для району чимало хороших справ. Немало важливих завдань іще належить
реалізувати. Але криками і сварками успіху не досягнути.
Чи
дослухалися присутні до цих слів – не відомо. Бо настрої мітингарів свідчили:
люди воліють негайних змін.
Отож, після
невдалої спроби змінити голів районної влади автомайданівці поїхали до місць
праці та проживання депутата облради від Партії регіонів Віталія Павлова
(упродовж багатьох років Віталій Васильович працював у місцевій газеті, став
членом НСЖУ, а з 2007-го очолює Старовижівський центр зайнятості), намагаючись
і його спонукати до зміни політичних поглядів. Як і у випадку з керівництвом
старовижівської районної влади, спроба виявилася невдалою.
– З
вигуків незваних гостей хіба що сусіди подивувалися, – 4 лютого вранці
погодився прокоментувати вояж автомайданівців депутат Віталій Павлов. –А так –
ніякого для них результату. Бо мене особисто ніхто у фракцію Партії регіонів вступати
не примушував, так само під тиском я й не збираюся приймати інших рішень. Та і
як до зрадників в усі часи ставилися, я також не забув… Взагалі, це справжня
випадковість, що ви як журналіст змогли до мене додзвонитися, бо останнім часом
стараюся телефоном не користуватися: постійно якісь пропозиції чи погрози
лунають… Проте я не скаржуся. Те, що зараз відбувається і зі мною особисто, і з
областю, і з Україною, – це певний вияв демократії в нашій державі, щоб наші
опоненти не говорили навпаки. Бо якби ми існували за такими порядками, які були
за Сталіна, то чи міг тоді хтось стверджувати, що Україна недемократична?!.
Найгірше ж у цій ситуації, що за політикою окремі діячі не бачать справді
важливих для Волині справ. Насамперед, потрібно ухвалити бюджет області на
2014-й, бо за Державний бюджет України парламент проголосував ще 16 січня. Це
погано, що всі ми живемо за щомісячним принципом фінансування однієї
дванадцятої видатків минулого року: прості люди втрачають дуже багато.
Наприклад, різноманітні індексації та доплати, що сумарно могли би збільшити
рівень доходів громадян до 20%. Хоч би там як, продовжую сподіватися, що
ситуація нормалізується з максимальною користю для волинської громади.
А в
понеділок 3 лютого же одна місцева газета – іваничівський «Колос» – теж виявилася
в центрі прискіпливої уваги мітингарів. Під час сесії райради головному
редакторові, заслуженому журналістові України Валентині Петрощук було
запропоновано… звільнитися з посади. Проти цього категорично виступила голова
райдержадміністрації Лідія Томашевська, пояснивши, що не дозволить втручатися в
роботу журналістів і як представник одного зі співзасновників не висуває жодних
кадрових претензій до колективу райгазети.
Охочі на
хвилі «боротьби з антинародним режимом» втрутитися в діяльність творчого
колективу зазнали поразки: Валентина Петрощук нагадала всім про правоустановчі
документи, за якими в «Колоса» є три засновники: трудовий колектив, райрада і
райдержадміністрація. І раз не на сесії її приймали на посаду головного
редактора, то не тут головного редактора й звільняти. Ну а в процесі дискусій представників
місцевої Народної ради з колективом журналісти висловили повну підтримку своєму
творчому керівникові. Тому ті, хто хотів перенести революцію в журналістські
кабінети, пішли з тим, із чим і прибули.
Варто
нагадати, що Іваничівською райрадою керує лідер місцевої організації Партії
регіонів Анатолій Стаднік, який на одному з недавніх мітингів навіть стояв
серед протестувальників, тримаючи портрети загиблих на столичній вул.
Грушевського активістів. Присутність у «партії влади», втім, не заважає
Анатолієві Павловичу претендувати на першу скрипку в… опозиційній Народній раді
цього ж району…
До речі,
свідченням того, що на Іваничівщині ситуація поволі повертається у звичне русло
свідчить і ухвалення 3 лютого ц. р. депутатами райради бюджету на 2014-й.
Володимир
ДАНИЛЮК, Оксана БУБЕНЩИКОВА.
На
фото Романа УСТИМЧУКА: усе тече, все змінюється, тільки танк Т-34 на постаменті
в смт Іваничі дивиться дулом у бік Заходу…