А що ми знаємо про Святого Миколая Чудотворця?
Насправді небесний покровитель Луцька (а також голландського Амстердама, італійського Барі, українського Бару, колумбійської Барранкільї) – цілком реальна історична особистість.
Він народився у древньоримському м. Патара (нині – Туреччина) 15 березня 275 р. Нової ери і прожив до 19 грудня 351 р. У зрілі роки був християнським єпископом м. Миро (Лікії), яке тоді перебувало в складі Римської імперії, а нині – в турецькій провінції Анталія із назвою Демре. Там і був похований.
Досі в Демре (Мирі) зберігся древній християнський храм, де правив Святий Миколай, який завжди вважався заступником воїнів, мореплавців та подоріжних, дітей, рибалок, купців, помилково звинувачених, злодіїв, що розкаялись, фармацевтів, лучників.
Оскільки на той момент християнство не тільки було єдиним, але й зазнавало гонінь з боку римської влади, то єпископ Миколай був змушений чинити свої Богоугодні справи, ховаючи їх від почитателів Зевса.
Але навіть через тисячоліття збереглося чимало свідчень справді чудотворних діянь Святого Миколая. У церковних рукописах згадуються випадки, коли вмираючі люди після прикладання до мощів видужували буквально того ж дня. Святий також допомагав потопаючим, визволяв полонених, рятував від смертної кари невинних, зцілював хворих: повертав зір, мову, позбавляв кульгавості. Він допомагав позбутися убогості, дарував їжу голодним, був помічником та заступником гнаних, швидко з’являвся там, де потрібна була допомога.
І навіть сьогодні Святий Миколай приходить до тих, кому необхідне його заступництво. Його чудес не злічити. Усе життя Миколая Чудотворця було сповнене любов’ю до ближнього. Навіть смерть не зупинила його благородних справ, його чудеса звершаються і сьогодні.
Хоча щодо мощей Святого Миколая розігрався справжній детектив. У XI ст. греки з італійського м. Барі, побоюючись, що християнський храм у м. Демре (Миру) турки розграбують, а саркофаг із тілом єпископа спаплюжать, у травні 1087 р. таємно вивезли його прах в Італію. Згодом на місці, де й досі зберігаються мощі, було побудовано церкву Святого Стефана, що знаходилася недалеко від моря. Через рік спорудили храм на честь Святителя Миколая, який урочисто освятив Папа Римський Урбан II. І відтоді поклонитися Чудотворцю приходять туди.
Але і в м. Демре (Мир) не заростає стежка безкінечного потоку християн усіх конфесій. Колись зруйнований храм поволі відбудовують. Зберігся навіть кам’яний саркофаг, де в древні часи знаходилися мощі Чудотворця…
Як завжди, сваряться за те, кому він має належати: православній церкві (оскільки останній імператор Росії Ніколай II ще до Першої світової війни устиг купити в турків у древні руїни. І земельну ділянку, на якій вони знаходяться), а чи якійсь інші гілці християнства.
Але що головне: Святого Миколая шанують усі віруючі люди. Навіть місцеві мусульмани, які складають основну частку населення турецької провінції Анталії…
Ось таким він був, єпископом Миколай, який став і Святим, і небесним покровителем Луцька та всіх його мешканців та гостей.
Володимир ДАНИЛЮК.
На фото автора і з архіву: пам’ятник Святому Миколаєві в Туреччині; саркофаг, де до 1087 р. зберігалися мощі Чудотворця; зовнішній вигляд храму в м. Демре (Миро), де правив небесний покровитель лучан; монумент Святому Миколаєві біля адмінбудинку Луцької міської ради; картина на тему незліченних благочестивих діянь єпископа…