27 липня Верховна Рада України, незважаючи на значний
кулуарний спротив, проголосувала за відставку одіозного Міністра культури та
інформаційної політики, офіцера запасу Олександра Ткаченка. Чи після цього
Олександр Владиславович отримає повістку на мобілізацію в ЗСУ, чи майне за
кордон, чи отримає «бронь» та відсиджуватиметься в столичній кіноіндустрії?
Після серії гучних скандалів нарешті відправили у
відставку очільника Міністерства культури та інформаційної політики, колишнього
журналіста Олександра Ткаченка. І хоча напередодні голосування профільний
парламентський комітет, очолюваний «слугою народу» Микитою Потураєвим таку
ініціативу Президента Володимира Зеленського не підтримав, більшість
тверезомислячих депутатів постановили: потрібний інший очільник критично
важливих в час війни галузей культури та
масмедіа.
Що Олександр Ткаченко, незважаючи на низку гучних
скандалів, геть нічого доброго не зробив, теж говорити не можна.
Його
ініціатива добудувати Музей Голодомору чи нарешті замінити герб неіснуючого
ссср на київському монументі «Матері-Батьківщини», це справді актуально і
дійсно мало бути реалізовано ще раніше. І мусить бути зроблено зараз.
І що
витурював московських попів із Києво-Печерської Лаври та інших історичних та
релігійних центрів держави – теж плюс.
І правильно він зазначив у своєму прощальному виступі
перед парламентарями:
«Мені боляче, коли в один
рядок ставлять безглуздість витрат на барабани, сковорідки, бруківку та музеї,
монументи, інформаційну війну, кіно, книги, театри та креативні індустрії. Як
ми виглядаємо в очах світу, приватних донорів та як будемо виглядати в очах
своїх нащадків?».
Але його багаторічне нехтування розвитком українських
медіа, особливо в час війни і особливо в прикордонних із рб та прифронтових із
рф територіях, було системою, схожою на знищення українського оборонного
інформаційного простору, то це теж очевидний факт. Як і його спільне намагання
відродити цензуру під соусом одіозного Закону «Про медіа», лобіювання фінансових
інтересів власників великих телеканалів під дахом «Єдиного національного
телерадіомарафону», який дивиться 10-15% телеглядачів…
Що ж очікує після відставки Олександра Ткаченка, який
неодноразово бував на Волині і навіть обіцяв допомогти з фінансами для
реконструкції Замку Радзивіллів в смт Олика Луцького району (жодної копійки так
і не надійшло)?
Сам Олександр Ткаченко у червні 2022 р. в розмові з
журналістом «ВВС Україна» заявив:
«Я думаю, що бути міністром під час війни – це
привілей. Воювати, і на фронті, і в уряді, який працює під час війни, на
культурному фронті, – це висока відповідальність і велика честь. Той факт, що я
брав і беру участь в обороні української держави – це дорого коштує».
Тепер «обороною» української культури опікуватиметься
хтось інший. А в Олександра Ткаченка, офіцера запасу, є не так і багато
варіантів для реалізації в майбутньому. Або Олександр Владиславович отримає
повістку на мобілізацію в ЗСУ, чи майне за кордон у свою лондонську квартиру,
чи отримає «бронь» та відсиджуватиметься в столичній кіноіндустрії.
Світлана КОМА.
На фото порталу «Коментарі»: Олександр Ткаченко після
відставки.