Ціна питання – 60 тисяч гривень або – твій голос!
В Луцьку наразі є 376 дорослих, які пересуваються
на візках та 67 дітей. І вільного доступу до відвідування різних
закладів, проїзду в громадському транспорті, а також умов в багатоповерхівках
фактично для них немає. Приблизна сума необхідна на дитячий майданчик — 60 тисяч
гривень. Вже є 9 тисяч гривень. Волонтери просять про допомогу
всіх небайдужих, – інформує hromadskeradio.org
Голова ГО «Інститут волонтерства і громадської
співпраці» Юлія Євпак розповіла, що після повернення зі США, де створені
рівні умови для всіх, у неї і з`явилася ідея облаштувати інтеграційний
дитмайданчик. А поштовхом стало те, що вона побачила, як мати з дитиною на
візочку гуляла в парку. Дитина не могла гратися з іншими дітками, тому що
в Центральному парку міста для цього теж не створені умови:
«Їм нема куди реально піти. Вони просто пройшлися і
вернулися назад додому, тому що долучитися до ігор в нашому парку зараз дитині
на візочку неможливо, тому що там жодного пристосованого до того предмету
взагалі немає. І виникла ідея назбирати кошти на цей інтеграційний майданчик в
Луцьку. Ми нарахували мінімальну суму, на яку можна розраховувати. Це близько 60-ти
тисяч. Ми маємо вже 9 тисяч», —
розповідає волонтерка Юлія Євпак.
Окрім коштів, які організація планує назбирати під час
різних волонтерських акцій, волонтери розраховують і на підтримку міської
влади, тому й написали проект. Юлія Євпак пояснює, які конструкції заплановані
на дитячому майданчику в центральному парку Луцька:
«Там будуть гойдалки, на які дитина може закочуватися з
коляски і кататися без того, що батьки її дістають з коляски. Садять її.
Якимось чином закріплюють. Звичайно, допомога батьків в будь-якому випадку
треба, бо ж це маленькі діти. Там буде пісочниця, в якій може гратися дитина,
сидячи у візочку і там має бути спеціальна конструкція, тобто вона вища за
звичайну. Там можуть гратися і всі діти. Але вони будуть стояти, щоб
це зрозуміти».
Заступник міського голови Луцька Сергій Григоренко розповів,
що проект підтримують. І якщо лучани проголосують за таку ініціативу
в соцмережах, міська рада виділить 45 тисяч гривень. Однак все
залежить саме від активності голосування, яке стартуватиме 14 травня.
«Робоча група, яку я очолюю, тільки дивиться, чи відповідає
проект кошторису. Ми допустили його. Це гарний проект і ми попросили їх
максимально, і я особисто в соцмережах проголосую, щоб вони набрали голоси, бо
далі визначають лучани», — зазначив Сергій Григоренко та додав, що в міську
раду подали ще один проект, який передбачає облаштування спортивного залу для
людей з особливими потребами.
Сподіваються на те, що запрацює інтеграційний дитячий
майданчик до кінця літа і батьки діток, які пересуваються на візочках. Наталія
Чайка — мама 12-річного хлопчика Максима з синдромом ДЦП. Жінка
працює вчителем-реабілітологом у Волинському соціальному центрі
реабілітації дітей з інвалідністю, за професією дефектолог. Про те, що місто не
пристосоване для різних людей, вона знає із власного досвіду, і з досвіду тих
сімей, з якими доводиться працювати щодня.
«Коли ми стикнулися з такою проблемою, що моя дитина не
ходить, а мусить пересуватися на візку, то це дуже значна проблема. В першу
чергу, це проблема бар`єрів середовища. Тобто починаючи з того, що нам треба
вийти з квартири, в нас уже є — шість чи сім сходинок, які ведуть вниз до
під`їзду. Там ми зробили самі собі пандус, по якому ми можемо спуститися,
з`їхати», — каже Наталя.
Сім`я, маючи авто, вже має більше можливостей, аніж ті
сім`ї, яким доводиться пересуватися громадським транспортом. І навіть в
спеціалізованому навчальному закладі, де навчається її син, для діток пандус не
обладнаний, розповідає жінка:
«Коли ми приїжджаємо, наприклад, в навчально-реабілітаційний
центр, на перший поверх ми ще зайдемо з візочком, бо там є пандус, а далі
на третій поверх я несу свою дитину на руках. І так не тільки я одна. А ще інші
батьки, які носять своїх дітей або водять їх дуже обережно, бо діти великі,
діти виростають, і один необережний рух і дитина разом з мамою або
супроводжуючим може полетіти по сходах», — пояснює пані Наталія.
Під час прогулянок містом багато проблем і через жахливі
тротуари. До міської ради Наталія з іншими матерями зверталися з тим, аби
принаймні в спеціалізованому навчальному закладі для таких діток облаштували
зовнішній ліфт:
«Є такі діти, які приїжджають там раз на тиждень, два рази
на тиждень, і вони могли би бути в колективі, могли би бути в соціумі, але
знову ж таки не всі батьки можуть дозволити собі занести дитину на третій
поверх і робити це систематично. А є такі діти, які зараз вчаться на
індивідуальній формі навчання вдома, а вони могли реально вчитися в школі, якби
було безбар`єрне середовище, пристосування, тобто вже держава економить кошти
за рахунок того, що дитина вчиться в класі. І є різниця, що навчати дитину в
класі, а що виділzти кошти і ходити, навчати до неї додому»,
—каже Наталія.
За словами матері Максима, діти з особливими потребами
обмежені соціально. А якби були створені відповідні умови в місті, то частково
дитина могла б обслуговувати себе сама і вже у неї самої і в однолітків не було
б якогось особливого ставлення до цієї дитини, і всі жили б в суспільстві
рівного доступу і рівних можливостей.