Ми мчали лісовою дорогою. Попереду замаячів блокпост. Як у кіно. У цім місці дороги розходяться. Ось розвилку і патрулює підрозділ «Світязь». Кремезні хлопці не приховують: «Побували у найгарячіших точках на Сході України. Це лісове патрулювання, порівнюючи з Іловайськом чи Мар’їнкою, – курорт.
Патрульний передає у глибинку звістку про приїзд журналістів, і за якийсь час рушаємо углиб лісу. До бурштинових копалень – ще декілька кілометрів. Сосновий ліс, призолочений березовими гайками, у цю пору надзвичайно красивий. Другий блокпост охороняє національна гвардія, і, схоже, гвардійці не налаштовані пропускати журналістів: «Потрібна команда з Луцька». Шукаємо посередників, зв’язки… Та несподівано питання розв’язується командиром нацгвардійців: «Тільки не знімати наші розташування…»
Вже проїжджаючи через розташування військовиків, зрозуміли: тут дислокується автономний армійський підрозділ зі всіма службами. Нарешті добираємося до 2 відділу 42 кварталу Вовчецького лісництва, де попрацювали копачі. Кілька тисяч старателів як прийшли сюди, так і стали копати ямини: все верх дригом. У деяких місцях велетенські дерева попадали, так і лежать… Обходимо територію. Ями завглибшки 2-4 м, різної ширини і довжини. Кожен обирав площу за своєю жадібністю і заглиблювався, наскільки дозволяла сила.
– Перші атаки на ліс тут почалися ще в травні, – розповідає інженер лісового господарства з охорони та захисту лісу ДП «Маневицьке ЛГ» Іван Наумюк. – Ми про це інформували усі інстанції – правоохоронні органи, владу. Спочатку це були невеличкі групи до 20-30 осіб.
Наша лісова охорона справлялася з ними своїми силами. По суті через безкарність (штраф 170 грн, – авт.) вони стали брати кількістю… Пік припав на 24 жовтня, коли ліс атакувало понад п’ять тисяч копачів…
– Вони обминули блокпости і, незважаючи на наші застереження та вмовляння, стали вкопуватися у землю. Довелося робити попереджувальні постріли. Прогнали їх силовим методом. Та за цей час вони встигли пошкодили 5,77 га лісу, завдали лісогосподарству шкоди на понад 4 млн грн. Зараз ми проводимо рекультивацію. На відновлення піде багато років.
Того дня там працював універсальний трактор, обладнаний екскаваторним ковшем і бульдозерною лопатою. Тракторист Федір Куран розповідає, що вже втретє за цей рік загортає копанки. Спершу їх було по двадцять, сорок… А зараз стільки накопали, що впродовж трьох днів не дав ради загорнути. Це при тому, що кілька днів працювало два трактори із Луцька і два – від ДП «Маневицьке ЛГ».
– Ці деревостани вже призначені під рубки, – каже керівник мобільної групи лісоохоронців ДП «Маневицьке ЛГ» Іван Наумюк. – Наступної весни всю площу засадимо соснами, але рости їм тут буде не просто.
Копачі з’явилися тут не спроста. Вони мають карти, якими володіла тільки геологорозвідка колишнього Союзу. Хтось їх комусь перепродав… Витік інформації пішов на Рівненщину. Хтось на бурштині розбагатів і вибився «у люди»… Відтак з’явилася «бурштинова республіка» – із власним бюджетом, розвідниками, копачами, охоронниками, перекупщиками, кашоварами…
Але за цим стоїть ще й велика політика, міжнародний злочинний світ, контрабандисти зі своїми потайними стежками та паролями… Таку різношерсту «збродну» армію, здавалося б, єднає тільки лопата і бажання розбагатіти за кілька годин роботи… Та схоже на те, що хтось цим військом не просто маніпулює, але й дуже якісно та ефективно керує. Не кожну дивізію швидкого реагування так оперативно вдається перекинути з одного місця в інше, а тут тисячі людей із різних сіл і містечок Львівської, Рівненської, Житомирської, Волинської областей за помахом чийогось мізинця опиняються разом майже в точний час «Ч» в обумовленому місці і діють так злагоджено, що правоохоронцям, нацгвардійцям, ДСНСівцям, лісовій охороні, СБУ ще вивчати і вивчати їхній досвід, допоки дійдуть до злагоджених дій. Принаймні, судячи з останніх подій, контррозвідка нацгвардії і СБУ запізнювалися з оповіщенням… Копачі до місця призначення прибували швидше і злагодженіше… Їм вистачало декілька годин, аби виконати не відомо чиє і звідки поставлене завдання… Військові, СБУ, правоохоронні та громадські формування спізнювалися… Про державні служби годі й казати… Про політиків… – це черепахи, равлики чи їжаки… Ну, дуже повільні люди… стосовно відстоювання інтересів держави… Та найстрашніше, що ХТОСЬ навмисне намагається звести на поле суперечки цивільне населення з українським військом. І цьому нема оцінки. І ніхто із чинів не летить зі своїх посад. Чого чекаєте, панове генерали?!
Натомість є погрози у бік лісівників. Вони чи не єдині, хто від початку цього «бурштинового нашестя» зайняв активну позицію. Створили власні сили «швидкого реагування» – рейдові бригади з лісоохоронців. Тільки 24 жовтня для протидії незаконним копачам тут зібралося до 400 працівників лісової охорони. Але вони не мають ні засобів захисту, ні відповідних повноважень.
– Раніше ми самі могли стримувати групи по 20 і більше осіб, – кажуть члени мобільної рейдової групи Сергій Зінчук та Андрій Жердецький. – Тепер потрібна армія.
Але коли лісівники стали стикатися з озброєними групами копачів, довелося звертатися в усі правоохоронні органи. Бувало, що звідти інформація просочувалася до організаторів злочинного промислу – і йшли прямі погрози. Лісівники били в усі дзвони, вимагали розслідувань, реагування від прокуратури, судів. Стали залучати до охорони добровольчі батальйони і громадські формування. На що «бурштинориї» відповіли багатотисячними маршами. І лише після особистого втручання Президента, коли понищено Житомирське і Рівненське Полісся, у волинських лісах з’явилися нацгвардійці. І знову їхнім забезпеченням турбуються лісівники. Ніби нацгвардійці – Лісова армія ВОУЛМГ. Але ось парадокс: лісівників стали залякувати, що вони не мають законодавчо-правових механізмів, аби допомогти рідній армії вижити в екстремальних умовах. Лісоохоронців страхають міліцією, прокуратурою, СБУ… І ще не факт, кажуть, лісоохоронці – єдина по-справжньому зацікавлена сторона у збереженні лісоземель – що завтра названі служби не стануть карати за підтримку нацгвардійців, відстоювання державного і всенародного інтересу простих українців, які люблять ліс і знають, що таке його цілюща сила, батьківське піклування та воістину вічні дари… Гриби, ягоди, пасовища, прихисток для птаха і звіра… Бо нацгвардійці, як і підрозділи правоохоронців, для виконання бойового завдання з охорони державного інтересу у лісових масивах Маневицького р-ну повинні апріорі бути забезпечені усім необхідним. Але…
Хто намагається «злити» прибутковий бурштиновий бізнес, надра держави у власність приватному бізнесу? Сьогодні до правоохоронців накопичилося дуже багато запитань: «Чому секрети геологорозвідки вільно розгулюють по руках старателів, а в самої держави їх вже нема?», «Допоки «сонячну силу» Полісся за безцінок спродаватимуть перекупникам і вона перетікатиме за кордони нашої держави?» Є запитання і до депутатів ВР, які зуміли прийняти закон про заборону експорту необробленої деревини, а витоку бурштину не хочуть бачити. За прибутковістю він, вочевидь, не поступається останньому, якщо не випереджає. Але йде повз державну казну. Усім переймаються державні мужі, законодавці, тільки не бурштином. Навіть рента на чорне золото землі підконтрольна Кабінету Міністрів, а бурштин збагачує чужі, іноді ворожі нам державні бюджети. Вже не кажу про моральну шкоду, розбещення так званих старателів, сприяння корупції і професійному становленню власної величезної армії контрабандистів, яка ще дасться взнаки усій правоохоронній вертикалі. Багато хто вважає, що «бурштинова проблема» зумисне не розв’язується вгорі через банальний власний чи клановий інтерес або й злочинний умисел. Дивно, що вся державна машина, а тепер ще й добровольчі батальйони і громадські формування – дуже «опікуються» долею зрубаного дерева, навіть пеньками: провадять планові і позапланові ревізії та перевірки, зупиняють лісовози з непромаркованою деревиною, бо майстер лісу десь не встиг поставити бирку… Збитки, завдані лісу на Житомирщині і Рівненщині бурштинокопачами, – на порядки вищі, але їх або не озвучують, або не поспішають виявляти. Сотні гектарів безповоротно знищеного лісу з неможливістю відновити родючий шар, що формувався тисячами літ. Про масштаби і кошти, які «ходять повз державну скарбницю», може засвідчити хіба скупа інформація, що зрідка просочиться із митниць: «Прикордонники завадили вивезенню з України близько 100 кг бурштину», «3,5 тонни каменю вилучено», «Монети, ордени, бурштин, телефони – українці відправляють контрабанду за кордон поштою»…
Законослухняні місцеві мешканці зовсім не проти того, аби нутрощі їх землі – ці «земні кишки» і «жили» – служили не тільки їм, а й наступним поколінням. Як було за їхніх батьків і дідів, далеких пращурів… «Бурштинова буря» у ці краї налетіла зовні. «Спущена», що називається, згори. Вочевидь, ще «старательством» підопічних васала великого російського царя. І хоч його не стало, схеми лишилися. І є багато охочих втримати або перерозподілити цей бізнес на свою користь. Тепер, судячи із поведінки місцевих громад, можна припускати, що й на Рівненщину і Житомирщину її було імплантовано з чужих країв. А ще невідомо, як без цих «сухожиль» поведеться поліська земля? Наскільки їх відсутність вплине на довкілля, фауну і флору, місцевий етнос, клімат? На жаль, про це жоден науковець не сказав слова. Але чому держава не зацікавлена почути правду і від науковців? Від справжніх мудреців, яким болить майбутнє України та її народу? Чому? І допоки?…
Сергій ЦЮРИЦЬ.
На фото автора: нацгвардійці (1-ша стор.); блокпости; бурштинові копальні відновлюють лісівники.