…Важко визначити, з якого моменту культове свято перетворилося на чарівну
дитячу казку. Є очевидний зв’язок між набожним архієреєм Ніколаусом і добрим
дідом-мандрівником Санта-Клаусом. Згідно з однією версією, років десь так
двісті тому до американського штату Пенсільванія завітав святий Ніколас.
«Привели» його із собою моравські емігранти. Грудневої ночі маленьким мешканцям
містечка Бетлегем він через комини «прислав» дарунки. Юним пенсільванцям це,
звичайно, сподобалося. Ніколаус став навідуватися сюди щороку, а потім розширив
географію свого благодійництва. Він їздив на санях, запряжених кіньми, а згодом
навіть оленями. Його почали називати Санта-Клаусом, а росіяни, перейнявши
досвід, запросили його до себе на Новий рік і «охрестили» Дідом Морозом.
Святий Миколай дружить із дітьми практично всієї Західної Європи. До них
він навідується 5 чи 6 грудня. Чеський Мікулаш у «помічники» бере Ангела і
Чорта.
Щось схоже відбувається у Словаччині. Особливо колоритно це виглядає в
селах, де Мікулаш із кошлатою бородою, у довгому кожусі та баранячій шапці, з
ціпком у руках і кошиком за плечима ходить від хати до хати та тішить малечу.
Компаньйон у нього – рогатий Дідько в кептарі навиворіт.
В австрійців чортівська тема у день святого Ніколауса набрала апофеозного
розвитку. Зазвичай 5 грудня на вулицях міст з’являються зграї рогатих,
волохатих Крампусів. Вони лякають не лише дітей, а й навіть дорослих. Крампуси
гарчать, стукають батогами, дзвенять ланцюгами… Але тут з’являється Ніколаус
в єпископському вбранні і розганяє їх. Заспокоєні перехожі розходяться, гризучи
подаровані святим печиво та цукерки.
А у нас, в Україні, усе відбувається тихо-тихо. У ніч із 18 на 19 грудня в
оселі, де живуть дітки, нечутно приходить Миколай і так само нечутно кладе
переважно під подушки, а іноді у черевички сплячої малечі дарунки.
В сучасні часи з’явилася добра традиція – саме у день святого Миколая
опікуватися сиротами та знедоленими дітьми.