Вміст срібла в о. Пісочне Шацького р-ну в рази більший, ніж у навколишніх водоймах. Дехто твердить, що причина цього – скарб срібних монет, який тут заховано. Щасливці і справді знаходять персні, жіночі прикраси, монети різних часів. Живуть і легенди про закопані скарби. Таємниця одного із них пов’язана із Другою світовою війною, коли третій транш золотого запасу Речі Посполитої через Волинь намагалися вивезти до Румунії. Втім автобус, яким перевозили три тонни золотих злитків, було знайдено між Луцьком і Володимир-Волинським. Куди дівся вантаж, до цього часу залишається таємницею.
…Вже двадцять днів точиться війна між Польщею і Німеччиною. У складі війська польського змагаються п’ять тисяч резервістів із Волині. Сили не рівні, рештки польської армії відступають спершу на східний берег Західного Бугу. Тут вони дізнаються про «визвольний» похід Червоної Армії і тепер вже намагаються з боями прорватися на західний бік ріки. З Любомля до Шацька рухається дивна кавалькада, яка везе державну казну Речі Посполитої.
– 17 вересня 1939 року поляки дощенту спалили село Руда. Не залишили ні однієї хати, – розповідає один із керівників обласної ветеранської організації Війська Польського Йосип Ващук. – Загін польської охорони тюрем із золотовалютним запасом прямував на Шацьк, а тут при в’їзді у село – заквітчана арка: довірливі селяни вже зібралися для зустрічі Червоної Армії. Це розлютило поляків, і вони відкрили вогонь на ураження. Загинуло багато людей, а село спалили. Не залишили жодної хати.
Відтак загін попрямував до с. Городно. Його б теж спалили, бо місцеві також спорудили арку і вже чекали на червоноармійців. Врятував село польський осадник, який став на коліна перед командиром і почав просити не робити цього: «Тут живе багато поляків. Якщо спалите хоч одну хату, нас усіх повбивають».
І справді свого часу сюди на землі генерала Сухомлинова переселено сорок дев’ять осадників. Польська держава усіх наділила земельними ділянками по 25 гектарів, а полковнику Ружицькому, який мав найвищу нагороду держави – «Віртуті Мілітарі», дали 800 гектарів землі, 7 гектарів саду і двоповерховий кам’яний маєток.
– Поляки села не зачепили, – каже Йосип Петрович. – Однак прострелили живіт рідному братові Міщука, який служив у Варшаві ад’ютантом полковника, і когось поранили в руку. Ще одного взяли із собою, аби показав дорогу до Головного. Але той в урочищі Молокош став утікати, його наздогнали і порубали шаблями.
Загін рушив до с. Головне, далі – на Згорани і Шацьк. Він міг дістатися до Мельників, можливо, брав участь і в нічному бою з підрозділами полковника Русіянова.
Це останнє свідчення очевидців. Далі слід останньої скарбничої експедиції губиться на довгих п’ять десятиліть і вже виринає у дев’яності, коли українська міліція затримує поблизу річки Прип’ять неподалік о. Люцимир двох іноземних громадян із міношукачем та детальними військовими картами. А у дев’яності несподівано ця таємнича історія нагадує про себе вже у с. Мельники Шацького р-ну. Тут розкопують братську могилу, у якій поховано 17 польських офіцерів і одну жінка. Хтось із місцевих показав місце розстрілу. Могила була біля силосних ям колишнього колгоспу «Україна». Коли її розкопують і знаходять страчених, старший групи просить усіх відійти убік, сам же спускається у братську могилу і дістає в одного з офіцерів малий продовгуватий архів. А втім ось як це описує в краєзнавчій розвідці «Шацьк. Шацькі Мельники» Олексій Демидюк: «Старший поляк попросив усіх відійти подалі від ями. А сам спустився в неї, трохи порився в землі й, діставши звідти продовгувату металеву коробочку, заніс її до автомобіля. Лише тоді покликав усіх своїх, і вони поїхали, – розповів пізніше житель с. Затишшя Василь Карамач. – Що це могло бути, – можна тільки здогадуватись, але, певно, щось дуже серйозне. Тому що згодом приїхав слідчий СБУ України й усіх причетних до цього випадку по черзі розпитував, хто що бачив, що чув та знає, – і далі, – …Ще більше загадковості в тому, звідки про нього дізналися сучасні поляки…»
Відомо, що у районі Шацька і Мельників у ніч із 27 на 28 вересня 1939 р. відбулася запекла сутичка бригади польських вояків «Полісся» під командуванням полковника Ружинського-Колодейчика, інших загонів, що відступали, з підрозділами 112-го стрілецького полку 52-ї дивізії під командуванням полковника Русіянова. Можливо, знаючи про важливість вантажу, червоноармійці будь-що хотіли його захопити. Рештки ж Війська Польського проривалося через Мельники, Городище і Пульмо між Шацьком і Оріховим, де вже були червоноармійці, за Західний Буг, щоб здатися у полон німецьким військам. І їм, за винятком полонених і вбитих, це вдалося. Схоже, без золотовалютного траншу, що, як вважають декотрі дослідники, і досі сховано в глибині Шацьких озер.
Сергій ЦЮРИЦЬ.