Як
Волинь буде відзначати переможне закінчення в 1945 р. союзниками з
Антигітлерівської коаліції Другої світової війни в Європі? 8 травня, як у
більшості інших держав світу, чи 9-го, як на території уламків СССР? І як до
пожовтілих сценаріїв «підігнати» УПА, яка під нині державним, а колись –
ворожим синьо-жовтим продовжувала боротьбу з червоним окупантом ще мінімум 10 років
після 8-9 травня 1945 р., а також враховуючи, що Незалежна Україна перебуває й
зараз у стані війни на Донбасі з кремлівськими агресорами?
За місяць до велелюдних урочистостей із приводу «Дня
Перемоги», як зазвичай у нас називають 9 травня Чому ця взята в лапки? З вище
наведених аргументів, а також через історичний факт: Друга світова війна
фактично закінчилася 2 вересня 1945 р. після капітуляції Японії. Яка ж то
перемога, якщо після неї війна триває, бо ж і після 9 травня 1945 р. десятки тисяч
мобілізованих в армію волинян воювали та гинули на фронті?!
Отже, як проводилося відзначення 9 травня 1988 р. і
що в сценарії перепишуть тепер?
Як писала журналіст Катерина Зубчук у статті «Памятаємо
всіх поіменно», надрукованій у «Радянській Волині» від 11 травня 1988 р. зі
світлинами Миколи Зінчука (нині покійного) та Марка Клейнермана (живе в США),
дійство розпочалося не на Театральному майдані м. Луцька, як тепер, а – на пр-ті
Волі (тоді – вул. Лєніна). Біля монумента «вождю світового пролетаріату» (тепер
навпроти головного корпусу СНУ імені Лесі Українки праюцає фонтан) виконали
Гімн СССР, Гімн УРСР та більшовицький «Інтернаціонал», після чого піонери і
комсомольці під мелодію пісні «Лєнін всєгда живой!» поклали квіти.
Затим колона організованих із числа ветеранів, працівників
бюджетних установ, шкіл, інститутів, військових та партноменклатурників громадян
передислокувалася на Луцький меморіал «Вічна слава».
До центральної стели («матері-Вітчизни СССР,», – авт.)
меморіалу покладаються вінки та квіти. Наразі туди близько підходити не
рекомендують, бо багатометрова скульптура в аварійному стані і когось може
просто вбити шматок граніту, який відвалюється з постаменту…
Виступають компартійні та радянські достойники,
ветерани, представники молоді та військових. Усі клянуться продовжити ратну
славу на користь « соціалістичної Вітчизни», хоча агресія СССР в Афганістан
триває, і навіть у момент проведення урочистостей із приводу «закінчення» «Великої
Вітчизняної війни» в травні 1945 р. у травні 1988 р. в далекій країні як «воїни-інтернаціоналісти»
гинуть українські хлопці…
Потім – квіти, вінки та гірлянди до скульптурної
композиції Невідомому солдату, де відбувається «Хвилина мовчання». 30 років
тому при владі були войовничі атеїсти, тому духовенство, як зараз, тут
богослужіння не проводило.
Але «карбуючи крок, ідеть воїни Луцького гарнізону»
– цей пункт сценарію без змін…
На «площі Ленінського комсомолу» в м. Луцьку провели
велелюдне свято «Славі не меркнути – подвигу жити!», потім у центрі провели
марш-парад духових оркестрів (зараз цей вид музичної творчості майже занепав),
мітинг-концерт, а на меморіалі – ще один міт инг-реквієм молоді.
На відміну від останніх років, на урочистості з
нагоди 9 травня, в м. Луцьк делегація з Холмського воєводства Польщі вже не
приїжджапя, як 30 літ тому. По-перше, уже і воєводства такого немає (Холмщина
на правах повіту увійшла до складу Люблінського воєводства), а, по-друге,
поляки після здобуття Незалежності перестали створювати з 8 чи 9 травня
театралізоване щоу.
Як буде на Волині, побачимо через місяць.
Роман УСТИМЧУК.
На фото з архіву: під час 9 травня 1988 р. на
Меморіалі «Вічна слава» в м. Луцьку разом віддіавали честь офіцера армій ПНР і СССР.