«Лісівники Волині. Портрет у деталях» – спільний проект, що його започаткували прес-служба Волинського ОУЛМГ та мережа інтернет-видань «Район in.ua». «Волинська газета» друкує один із цих матеріалів – розповідь про Вікторію Новосад.
Вікторії – 27 років. Дівчина-лісівчиня у ДП СЛАП «Рожищеагроліс» відповідає за кілька ділянок роботи. Інженер лісового господарства, інженер лісових культур, інженер електронного обліку та голова профспілки – це все одна Вікторія, яка хвилюється перед інтерв’ю.
Родом Вікторія з с. Тристень Рожищенського р-ну. Навчалась у Рожищенському НВК гімназія №4. Вищу освіту здобула ще тоді у Волинському національному університеті імені Лесі Українки. На біологічному факультеті обрала спеціальність лісове та садово-паркове господарство.
«На першій парі, коли у нас було знайомство, всі переважно обирали напрямок ландшафтного дизайну. Із дівчат тільки я піднялась і сказала: «Буду лісівником!». Здобула диплом бакалавра, пішла на спеціаліста. Зараз вчиться у магістратурі на педагогічному факультеті: викладач вищого навчального закладу.
Свою кар’єру дівчина розпочала з помічника лісничого Ківерцівського лісгоспу в Копачівському лісництві. Там пропрацювала близько року і ось уже четвертий рік у Рожищі. Її робочий день розпочинається о 8 ранку, а коли закінчиться – невідомо. Занадто ненормований графік у лісівників. Вікторія заходить в базу електронного обліку та перевіряє, наскільки добре виконана робота. А її зараз багато. Вже відома проблема, яка турбує ліси не лише України. Жук короїд. Інженер охорони захисту лісу Леонід Калюх розповідає, що боротися з жуком допомагає лише санітарна вирубка лісу.
– Всі території, на яких проводиться вирубка, потім заліснюють, бо по-іншому – ніяк, – розповідає Вікторія. – Вирубати й не посадити – нереально. За період 2018 року було засаджено 52 га.
Часто виїжджає до лісу, щоб проконтролювати виконану роботу.
– Насправді така праця для дівчини важка, – зізнається. – Але з часом все починаєш розуміти і пристосовуєшся. Можу навіть сказати, що у мене більше таки чоловічий характер, бо м’яка людина тут працювати не зможе. Хоча інколи бувають ситуації, коли й поплакати можу, поки ніхто не бачить.
Часто дівчина дає накази. Каже, що до цього теж було важко звикнути.
– Своїм колегам потрібно допомагати, то ж свій час приділяю їм або у вихідний попрацюю у лісі, – мовить. – Головне любити свою роботу, тоді буде все добре і легко, все знатимеш.
На всі руки майстриня
Після кабінетної розмови їдемо до лісу. Площа лісоугідь ДП «СЛАП «Рожищеагроліс» – 6420 га, проте вони розкидані по всьому району, іноді за десятки кілометрів одне від одного. Тут діє два лісництва: Стирне та Стохідське.
За словами дівчини, підприємство з усіма поставленими завданнями справляється. Роблять як для себе, як вдома. Дбають про чистоту лісу, виявляють турботу про місцевих жителів, зокрема, створили два рекреаційних пункти для їх відпочинку. Це «Мар’янівський двір» та «Зелений гай». До другого ми також завітали і здивувалися його чистоті та затишку.
– Наш майстер обходу Володимир Адамович все контролює, – розповідає помічник лісничого Стирного лісництва Віталій. – Адже ліс – це ж і друга домівка. До хати коли запрошуєш, там чистенько, так і в лісі.
Прогулюємось лісом, просимо Вікторію розповісти про себе. Виявляється, її дідусь був столярем, вручну робив вікна та двері. Вона ж бо – перший лісівник у родині.
З теплом в очах говорить, що любить ліс, бо тут добре. Ще в дитинстві, як жила в селі, любила з подругами їздити сюди на велосипедах.
– Я одна в сім’ї і бабця мені завжди говорила, що я повинна бути і за сина, і за дочку. Тому ще коли мала була, пам’ятаю, як з татом машину ремонтувала, а потім бігла до хати мамі допомагати, – згадує Вікторія.
На запитання про хобі – дівчина замислилась. Лісівнича робота забирає багато часу, інколи навіть й вихідні.
– Моє хобі – робота, – врешті усміхається. – Принаймні на сьогодні. Втім, люблю погосподарити на кухні, пригготувати щось смачненьке.
Поділилась із нами рецептом улюбленого сирного пирога. Віталій, якого Вікторія, як й інших свої колег, не раз пригощала смаколиками, не пропускає нагоди, щоб не похвалити кулінарні здібності дівчини.
– Пироги у Вікторії виходять пресмачнющі!
Їдемо дивитись на лісові культури. Вікторія вирішила показати нам частинку лісу, де ростуть зовсім молоденькі саджанці. Дорогою оглядаємо ділянку, де йде прохідна рубка, а там нашу увагу привертають «номерні» сосни з жовтими поясочками.
– Це недоторканний запас лісогосподарства, – каже з гордістю Вікторія. – Дерева майбутнього.
..У найменшому лісочку «Рожищеагролісу» Вікторія долонькою приголублює зелені чубчики саджанців, вириває зілля поблизу. Причепурює сосонки, мов дитинчат.
Дівчина й поезію пише. Виходять різні – веселі й не дуже. Продекламувала вірш про бабусю, який написала після її смерті.
Як почали говорити про дерева, то дівчина розповіла про свою першу ділянку лісових культур в Копачівському лісництві, яку садила 5 років тому.
– Дерева потрібно любити! – каже. – Це головне. Любиш – захочеш ще одне посадити, а потім ще одне і ще. Будеш плекати. Це наше майбутнє. Куди наші діти та внуки будуть ходити? Так само наші бабусі й дідусі думали!
З лісу їхати не хотілось. Особливо, коли поряд люди, які в ньому працюють, знають кожну стежину і люблять дерева. Атмосфера дуже тепла. Очікування суворої жіночки розвіялось відразу, а коли прощались, то здалось наче багато років знайомі. Та й в «Рожищеагроліс» всі люди, з якими ми зустрілись, доброзичливі, постійно усміхаються та жартують.
А того, хто любить ліс, сам дуже швидко полюбиш, бо лісівник – людина світла.
Софія МІЩУК.
Фото Олесі САЄНКО.