Родина з Горохівщини могла стати жертвою туї, що росла біля хати.
Тепер на місці
дерева-вампіра – лише пеньок. Але будинок, із якого туя виссала життя, теж не
відродився. Зарослий і закинутий, він лишився німим свідком того, як через
невіру в «бабські забобони» ледь не зник цілий рід колись щасливої родини.
Цю історію ми почули в Горохівському р-ні. Там жила колись
шанована родина. Сімейне щастя вона будувала у старій хаті, що пережила дві
світові війни.
Але господар дому Андрій став головою колгоспу, дружина
Зінаїда – вчителькою, Бог послав чотирьох діток. Тому чоловік узявся стару хату
розбудовувати, а біля неї посадив модну ще з радянських часів тую.
Звісно, коли хвойне дерево прикрашає сільраду чи Будинок
культури – це одне. А коли тую (назва перекладається як «дерево смерті»)
висадити біля хати – це зовсім інше.
Побачивши, як Андрій перебудував стару хату та чим її
прикрасив, старі люди зразу захитали головами. Бо чоловік посунув стіну будинку
і вона опинилася якраз на «скапі» – місці, куди зі стріхи багато літ скапувала
вода. Друге, на що зауважили: туя, на думку старожилів, більше годилася для царства
мертвих, тобто кладовища.
Але в атеїстичні радянські часи мало хто зважав на «бабські
забобони». Навіть навпаки – хотіли довести, що всі ті страхи – пережитки
минулого, не підтверджені прогресивною наукою. І до речі, дарма. Що в Країні
Рад за біоенергетику говорилося мало, це факт: усі уми працювали на війну (чи
то пак – «оборонку»). Натомість «буржуазні» фахівці дослідили: наші пращури не
дарма спалювали тую під час жертвоприношень, позаяк це дерево – енергетичний
вампір. Новітнє устаткування теж показало: вночі туя поглинає дуже багато кисню
й викидає чимало вуглекислого газу, тому тримати її вдома навіть із цієї
причини шкідливо.
Але повернемося до родини, котра не була ні сном ні духом
про вічнозелену рослину. Заможна сім’я купалася в достатках. Про неї навіть до сьогодні
односельці кажуть: таких сімей на все село хіба дві-три було.
Однак із часом усе стало йти шкереберть. Коли похоронили
Андрія та Зінаїду, їхня смерть іще не стала пересторогою для чотирьох дітей.
Мовляв, дожили батьки віку та й пішли на небеса. Однак далі нещастя посипалися
й на старшу доньку, Валентину, наймолодшу із сестер, Любу, та їхнього брата
Анатолія. Лише середню з дівчат на ймення Богородиці Марії зла доля не
зачіпала.
Почнемо з Валентини. Відразу вона ніби й добре жила.
Працювала психологом у Луцьку. Вважалася хорошим спеціалістом. У пошуках кращої
долі поїхала за кордон. А коли після чергових відвідин Волині повернулася в
Італію, за два дні дізналася: стала вдовою. Потім вийшла заміж за італійця. Думала,
життя налагодиться. Втім через два роки і другий чоловік віддав Богові душу. А
три роки тому, в листопаді, раптово обірвалося життя й сина Олександра.
39-річний чоловік вийшов на балкон покурити, впав і лікарі констатували смерть
унаслідок інсульту.
Нещасливо склалося життя й у єдиного брата, Анатолія. Його
доля скапувала, наче сльози дощу у тому скапі, на якому стояла батьківська
хата. Чоловік усе шукав свого щастя, бовтався по світах, пив і бомжував.
Але найбільше попила туя крові у Люби, яка найдовше жила
поруч із деревом-вампіром. Хоча ніхто в родині ніби й не страждав від душевних
хвороб, утім у наймолодшої із сестер звідкілясь узялися психічні розлади. Вона
так само, як і старша сестра, стала вдовою. А на початку 2000-х жінку знайшли
повішеною.
«Що ж то за напасть така? – дивувалися односельчани. – Така
була сім’я: повна чаша! І на тобі: ледь не вся скапала….» Стали шукати причини
й подумали: а чи не у «дереві смерті» вина?
«Ті, хто знав родину і всі її біди, вирішили пригадати, в
які роки щастя почало йти з хати. Пригадали. І знаєте, що зрозуміли? Доки туя
була маленькою, в домі плодилося добро. Та як тільки дерево перегнало хату,
почалися лихоліття».
Можливо, люди все придумали. А може, дійсно дерево-вампір окріпло
та змогло геть-чисто виссати енергію життя із колись щасливого дому?
Коли односельці поділилися із Анатолієм своїми здогадками,
чоловік прийшов і зрубав кляту тую. От тільки вона все одно не віддала сили,
забраної в родини. Хата досі стоїть пусткою, і хтозна, чи не мордується у ній
душа самогубці-Любові. А дві її сестри і брат будують життя далеко від отчого
дому. У сусідньому селі сестра Марія разом із чоловіком дали прихисток
безталанному Анатолію. Тепер той має дах над головою, виробив паспорта,
господарює. Неподалік від Марії купила хату Валентина. Бо хоч і живе в Італії,
проте рідна земля все одно кличе. От тільки в батьківський будинок так ніхто й
не оселяється.
Оксана БУБЕНЩИКОВА.
Фото автора.
Містична оселя, де тепер ніхто не живе…