Молоко з «клімчукової холодилки» розходиться Любешовом «на ура».
Не тільки магнатам, а й селянам можна робити з молока бізнес, якщо створити для цього всі потрібні умови. Миколі Мокичу просто пощастило. Сьогодні житель с. Деревок Любешівського р-ну «годує» молоком дітлахів із садочків райцентру, а лишки продає людям. Молочна торгівля у Мокича налагоджена так справно, що для того, аби мати зранку трилітрову банку свіжого молока, покупцям навіть із хати не обов’язково виходити…
Колишній голова колгоспу 17-го Вересня, тепер фермер і авторитетний у районі ветеринар Микола Мокич – один із тих небагатьох краян, що отримали холодильну установки коштом обласного бюджету. Розрекламоване обладнання Микола Федорович зумів «пустити в діло». Усього дев’ять таких холодильників вручили волинським господарям, які утримують 5 і більше корів. На тому амбітна програма й закінчилася… Уже після зміни влади братися за «традиції попередників» не виявили бажання. Чи то політичні амбіції стали цьому на заваді, чи порожнеча у казні, важко судити. Але «збити грудочку масла», маючи в руках холодильне обладнання, яке зазвичай дрібному аграрії не по кишені, декому таки вдалося.
У с. Деревок Микола Мокич разом із сім’єю утримує семеро корів та два нетелі. Колишній голова колгоспу після того, як на державному господарюванні на селі поставили хрест, вирішив «податися в бізнес». Розповідає, що спершу взявся годувати свиней. Орендував у пайовиків приміщення ферми й доглядав майже три сотні кабанців. На якомусь етапі займатися цим було вигідно, але, коли стрімко здорожчали добавки та зерно, свинарство стало для села «надто дорогим задоволенням». Тоді Микола Федорович як досвідчений аграрій зробив ставку на молоко. На ту пору на Волині діяли програми з підтримки тваринництва, селяни повірили у перспективу… Велику роль у тому, що «молочна справа» у Мокича пішла гарно, найперше відіграло обладнання.
«Один доїльний апарат нам подарував покійний губернатор Борис Клімчук, ще один ми самі купили. А потім отримали ще й холодильник. І це, я вам скажу, – дуже хороша річ. Хто пробував молоко з «холодилки», свіжого вже не хоче! За 10-20 хвилин знищуються всі бактерії. При зберіганні постійно дотримується одна й та ж температура. Молоко смачне і довго не скисає», – розповідає Микола Мокич.
Із доїнням корів чоловік справляється сам, а ні – то зять (Микола Явдосюк) допомагає. Вже на 8-му ранку охолоджене молоко має бути у садочках Любешова. Укласти договори із селищною радою на постачання продукції до бюджетних установ, каже Микола Федорович, допомогли у Любешівській райдержадміністрації. А лишки залюбки розкупляють мешканці Любешова. У Мокича – графік: коли на яку вулицю постачати свіже молоко. «Життя підказало» й спосіб торгівлі.
«Люди навіть за хати можуть не виходити, – розказує господар. – Кожен покупець має дві банки, підписані, чисті, з кришками. Я повну ставлю на визначене місце біля хати, а порожню забираю. Це людям зручно, бо ж є і старенькі, і сім’ї, де малі дітки».
«Та ви шо! За його молоком скоро в чергу будуть ставати!» – щиро зізнаються любешівці, почувши, що журналіст цікавиться Мокичем.
Микола Федорович усміхається: «Он двом жіночкам з однієї вулиці не вистачило молока цього разу, телефонують, мало не плачуть».
Торгівля – вигідна, бо трилітрова банка молока, для прикладу, вартує 25 гривень (це вже не ті 2 гривні з копійками, за які молоко купують у селян молочні магнати). Щоб підняти село, каже Микола Мокич, треба єдине: ціна і збут.
«Треба, щоб держава встановила ціну і гарантований збут – і буде все. Як це зробити? Не дядько повинен думати. Дядькове діло – надоїти. Я тримав би бичків 40-50, маю все для цього. Але знову ж таки: нема ціни. Приїжджають підприємці, міряють рулеткою… – і дядькові нічого не зостається. Коли я працював головою колгоспу, то найбільшою проблемою було встерегти, щоб люди не косили Тимофіївки… А тепер проїдьте всі поля – за рік ніхто ніде косою не махнув. Значить – що? Ніхто не тримає ніде ні телички, ні бичка. І це біда», – каже аграрій.
У глухий кут село, на думку поліщука, загнали соціальні виплати. Бо – «як ввели соціалки, земля заросла лісом».
Сьогодні з огляду на попит молоко «з клімчукової холодилки» Миколі Мокичу час і розширяти своє молочне господарство. Але…
«Щоб більше худоби тримати, треба вже наймати людей на роботу, – розводить руками Микола Федорович. – А тепер із цими соціальними допомогами ніхто не хоче працювати . Оце зіпсувало село… Вона сидить на лавочці і каже: «Мокич добре живе». То я прокидаюся в чотири години ранку, і мені треба на ті дві-три тисячі добре робити! А вона посиділа – і вже заробила».
Як так далі буде, переконаний господар, то за рік-два «корова в Любешові буде занесена в Червону книгу». Ще два роки тому в Деревку було 428 голів, то зараз, мабуть, 240 не набереться. У райцентрі ж п’ять літ тому понад дві сотні господарів ще тримали корівчину, тепер таких – зо сім десятків…
Олена ЛІВІЦЬКА.
На фото автора: депутат Любешівської районної ради і «молочних справ майстер» Микола Мокич; ось такі холодильники вручали селянам на Волині.