«Театр начинается з вешалки», – писав Станіславський.
«Если театр начинается з вешалки, то за такие пьесы нужно вешать», – додавав Іосиф Сталін.
Який із крилатих висловів обере для волинських театралів міністр культури В’ячеслав Кириленко – не відомо. Проте в Луцьку до його візиту готуються вже. А одним із етапів цієї підготовки стала прес-конференція в обласному академічному музично-драматичному театрі ім. Тараса Шевченка.
Відверто кажучи, захід відрізнявся від типових прес-конференцій. Директор театру Анатолій Глива скромно розмістився «у сторонці». «Зіркові» місця, натомість, зайняли художній керівник театру, заслужений діяч мистецтв Петро Ластівка, керівник літературно-драматургічної частини Леся Коваль і київський режисер Микола Яремків. А після майже півторагодинного виступу діячів мистецтва журналісти спромоглися лише на пару запитань. При тому, що художній керівник підняв немало тем щодо нових постановок, дієвих змін, яких чекають українські митці, безгрошів’я і навіть журналістської етики.
Петро Ластівка розкрив правду про життя акторів після того, як стихають оплески і закриваються куліси. А живуть зірки сцени низькими зарплатами з мінімальними для України 20-відсотковими академічними надбавками. Переймаються (у випадку скорочення) безперспективністю працевлаштуватися за спеціальністю (на Волині ж усього один державний театр). Обговорюють (бо ж ніби до Європи йдемо) реформи, які давно вже назріли.
– На Заході якщо актор лишився без роботи, йому впродовж року надають матеріальну підтримку, допомагають улаштуватися за спеціальністю. Законодавство там побудоване так, що меценати звільняються від багатьох податків взамін на фінансову підтримку культури і мистецтва, – навів приклад Петро Ластівка. – Натомість Волинський драмтеатр мусить просити гроші на ремонт сцени, аби не провалилася, нагадувати за оновлення куліс і глядацьких стільців, котрим по 40 років. Нам пропонують: самостійно більше заробляйте. А як? Підвищимо ціну квитка – люди взагалі перестануть ходити до театру!
Втім, що казати за оновлення сценічного одягу, якщо колективу не вистачає коштів навіть на належну зарплату.
– Зараз у нас 160 працівників. Наш театр вважається найуспішнішим в Україні. Ми гастролюємо і робимо нові постановки. Не боїмося експериментувати і даємо «розкритися» навіть студентам. Це все вартує великих зусиль та немалих грошей. Однак на діяльність Волинського театру виділяється всього 10 мільйонів на рік, не залежно від курсу долара, – зазначив Петро Ластівка.
Аби вивести театр із фінансової (головне – аби не творчої) кризи, художній керівник хоче достукатися до вершителів мистецької долі України. А позаяк у вересні планується візит на Волинь міністра культури, то за посередництва журналістів Петро Ластівка вже зараз готує підгрунтя для майбутньої розмови з В’ячеславом Кириленком. Зокрема – пропонує кардинальні зміни всередині «театрального організму».
Приміром, зараз Волинський драматичний перебуває у підпорядкуванні обласної ради. Та наскільки це доцільно, коли йдеться про підбір акторів, художників керівників, режисерів? Хто з обласної ради візьме на себе таку відповідальність? Відтак Петро Ластівка пропонує діяти за принципом: рятунок потопаючого – справа рук самого потопаючого.
– Спілка театральних діячів чахне й умирає. Їй на заміну необхідно створити, скажімо, гільдію, котра би водночас виконувала функції профспілки. До цієї гільдії мали би входити професіонали зі сфери мистецтва і спеціалісти юриспруденції. Перші відповідали б за творчий потенціал театрів, ліцензування працівників, укладання з ними контрактів і подібне. Другі займалися б правовою стороною роботи колективів, відстоюванням їхніх прав, соціальним захистом, улаштуванням на роботу. Можливо, навіть пенсійним забезпеченням, – припустив Петро Петрович.
Словом, думок про те, як має бути, назріло чимало.
Втім доки за кулісами тривають розмови про буденне, на сцені Волинського драмтеатру готуються зустріти глядача. І новий – 76-й театральний сезон, старт якого запланований на 19 вересня, обіцяє не залишити байдужим. Когось він приємно здивує. А комусь (і це нормально) не сподобається.
Тим не менше, Микола Яремків розповів, що запропонує на розсуд глядачам комедію-водевіль «Ханума» (автор – грузинський драматург Авксентій Цигарелі). Позаяк це буде прем’єра вистави, то режисер просить не скупитися на відгуки. В тому числі й критичні. Учасники прес-конференції поділилися задумом поставити «Кассандру» Лесі Українки. Бо заклик «Троя гине!» нині звучить аж надто актуально.
Та й сучасні українські письменники (тим паче волиняни) не лишаються «поза зоною досяжності». Микола Яремків на сцену Волинського драматичного вже переніс «Століття Якова» Володимира Лиса. Тепер будемо чекати творчих експериментів од Івана Корсака, який разом із Петром Ластівкою спробують розкрити глядачеві історію славетних українців, серед яких – французький маршал Григорій Орлик.
А ще, зізнався Петро Ластівка, він мріє по-новому передати гоголівського «Ревізора», на роль у якому – запросити актора Богдана Бенюка.
Чи вплинув на це рішення давно очікуваний візит міністра? Хтозна. Але цілком можливо, що на сцені Волинського драматичного скоро відкриються карти сучасного політично-театрального пасьянсу.
Оксана БУБЕНЩИКОВА.
На фото автора: Микола Яремків, Петро Ластівка та Леся Коваль.