Хто куди, а колектив «ВГ» кожного нового Дня журналіста продовжує відкривати для себе (і для читачів) нові заповітні куточки рідної Волині. Скрізь добре, а дома – найкраще!
…Колодяжне, Білин, Скулин і нарешті легендарне озеро Нечимне та однойменне лісове урочище, яке місцеві іноді поміж собою жартома називають «нечемним». І можна тільки здогадуватися, чому… Завдяки добрим нашим друзям лісівникам (а ніхто інший, як вони, доглядають заповітні місця) пробували розгадати таємниці «Лісової пісні» і ми.
…– Тут Леся стала Лесею! – зустрічає журналістів в обійсті Косачів на Ковельщині заслужений працівник культури України Віра Комзюк, берегиня Лесиного музею. І серця стишуються… Святая святих… Тут творила наша геніальна землячка… Котрась із доглядальниць садиби підворушує скошену траву. За будинком меморіального музею реставратори оглядають старовинний човен-довбанку: незабаром він займе місце серед експонатів.
…Стрічаємося і … прощаємось із цим райським куточком. Мчимося до Нечимного. Ми повторюємо шлях, яким Леся Українка 132 роки тому такого ж нежаркого літа вирушила у подорож до Нечимного разом із матір’ю, братом Михайлом і сестрою Ольгою.
…Проїхавши Білин, зупиняємось при в’їзді до Скулина, щоби вшанувати пам’ять загиблих та репресованих повстанців. Лісничий Скулинського лісництва Леонід Лисюк розповідає про учасників тих подій, зокрема, й про свого тестя Степана Потішука – начальника штабу золотої сотні УПА. Відтак їдемо до озера Нечимне. Вглядаємося в обличчя скулинців. Це із їх родоводів виписані чи не всі персонажі «Лісової пісні» – і дядько Лев, і Лукаш, і Килина… Ними захоплюється не лише Україна… Дорога – не рівня тій, що нею мандрували Косачі. Дякуючи уродженцю Скулина Віталієві Карпюку (екс-заступник голови Волинської облдержадміністрації), тут збудовано унікальний для України музей одного літературного твору – «Лісової пісні».
«Їхали ми весь час лісом, переїздили кілька великих лісових бродів, переїздили через село Білінь, де жила наша співуча приятелька «Білінка», – згадує про цю мандрівку сестра Лесі Ольга Косач-Кривинюк. – Побули ми трохи в Скулині, а потім з своєю господинею пішли до лісу, туди, куди її свояк дядько Лев вибрався з бидлом на літо. То було урочище Нечімле з великим лісовим бездонним, як говорили тамтешні люди, озером».
…Старший доглядач музею Іван Ющик тим часом, мов колись дядько Лев, помішує черпаком юшку за давнім скулинським рецептом… Ліс сповнений пісень птаства. Як на цей час, дуже мало комарів. Нарешті – озерне плесо. Леонід Лисюк згадує, як на місці теперішніх лісів він із батьком косив сіно, як на велосипедах хлопці стрибали в озеро… Зараз Нечимне заростає лозами, лепехою та диким рисом. Води – на долоньку.
Але душа скулинського лісу жива. Продовжує надихати…
Сергій ЦЮРИЦЬ.