Як відомо, нещодавно в столиці відбувся Синод Православної Церкви України, найвищий орган управління цією гілкою православ’я. За формальними ознаками Митрополита Луцького і Волинського Михаїла було покарано доганою та закликано до покаяння та смирення. Чи справді які нові порушення стали причиною переслідування з боку Блаженнійшого митрополита Епіфанія? Чи в причина в подіях 2018 року?
Журналісти «Радіо ВВС Україна» Артем Данильченко та Віталій Червоненко ще 18 грудня 2028 року створили публікацію, яка не втратила актуальності і сьогодні. Її основні тези показують істинні причини, чому ж Митрополита Михаїла було «викликано на килим» у столицю.
Ось ключові тези про події, які вже почали стиратися з пам’яті:
«Об’єднавчий собор 15 грудня обрав предстоятелем майбутньої помісної православної церкви Україні митрополита Епіфанія (Сергія Думенка), проте без боротьби вибори не пройшли. Головним суперником переможця був 52-літній митрополит Луцький і Волинський Михаїл (Тимофій Зінкевич), але він зняв свою кандидатуру перед другим туром голосування.
Що відбувалося?
Вселенський патріарх Варфоломій тоді вимагав, що до проведення об’єднавчого собору УАПЦ і УПЦ КП мають саморозпуститись.
На той час очільник УПЦ КП Патріарх Філарет поставив вимогу: митрополит Михаїл має зняти свою кандидатуру на виборах предстоятеля нової церкви, або УПЦ КП не буде ліквідована і не піде на собор.
Після розмов з Філаретом, Президентом Петром Порошенком і головою Верховної Ради Андрієм Парубієм, Михаїл пообіцяв зняти свою кандидатуру. Далі учасники собору від УПЦ КП проголосували за її саморозпуск і перейшли до Софії Київської на об’єднавчий собор.
Але 18 грудня 2018 року у м. Луцьку митрополит Михаїл провів прес-конференцію, на якій, як йдеться на сайті місцевої єпархії, розповів про обставини своєї відмови від боротьби за посаду предстоятеля нової церкви.
За словами Михаїла, об’єднавчий собор 15 грудня довго не міг розпочатися, тому що перед цим УПЦ Київського патріархату мала прийняти рішення про саморозпуск.
Місцеві ЗМІ додають, що за словами митрополита, ускладнення виникло через те, що голова УПЦ КП Патріарх Філарет не хотів розпускати церкву та йти на об’єднавчий собор, бо кандидатура Епіфанія, який був намісником Філарета могла програти, а перемогти міг митрополит Михаїл.
«Це було сказано прилюдно, нас було 120 делегатів у залі. Після цього були гарячі дискусії між мною і Філаретом. В результаті чого, не домовившись ні про що, частина делегатів покинула Теплу Софію і пішла у Велику Софію разом зі мною. Практично ми стояли на грані не саморозпуску», – наводить слова митрополита Михаїла видання «ВолиньPost».
Після цього Михаїл розповів про ситуацію іншим учасникам собору – представникам цпц московського патріархату та Української автокефальної православної церкви.
“Я пішов і розказав, що мене шантажують, щоб я не висував свою кандидатуру. А це недемократично і нечесно. Реакція і МП, і автокефальної церкви була така, що вони хотіли покинути собор», – розповів Михаїл.
Він додав, що не хотів знімати свою кандидатуру, оскільки для цього не було підстав.
«Тоді постала дилема: або я стою на своєму і йду до кінця, тоді друга частина може покинути собор (ті, хто підтримував Філарета). Тоді знову розділення, знов декілька православних церков, звинувачення Вселенського патріарха, знову російське торжество. Стояло питання: або я і моє его, або Україна. Я прийняв рішення: Україна понад усе», – сказав він».
Як бачимо, тільки добра воля луцького митрополита зупинила черговий розкол українського православ’я та дозволила постати канонічній Православній Церкві України. Хоча… Епіфаній таки зрікся свого наставника Філарета, і наразі той має лише статус Почесного патріарха в у віданні один-єдиний православний Володимирський собор у м. Києві.
А от митрополит Михаїл продовжував розвиватися сам, розвивав єпархію і, зрозуміло, ПЦУ на Волині. Чи могло це сподобатися його столичним недругам?
Знову повертаємося до вже вище згадуваної публікації:
«Митрополит Михаїл вважається одним із найвпливовіших людей в УПЦ Київського патріархату і неформальним лідером умовної групи, яка має альтернативний Філарету погляд на існування церкви.
Його племінником є єпископ Дніпровський і Криворізький Симеон (Олег Зінкевич).
Михаїл не приховує своїх антиросійських настроїв. Він надзвичайно різко висловлювався щодо анексії Криму та війни на Донбасі. Саме його єпархію називали однією з лідерів за кількістю переходів з УПЦ Московського патріархату.
Він служив у радянській армії на флоті, а церковну кар’єру починав ще до розколу 1992 року. Церковну освіту отримував у росії та Україні.
Тимофій Зінкевич народився 9 травня 1966 року у селі Лосятин Тернопільської області поблизу Почаївської лаври.
Він каже, що Почаївська лавра справила найбільший вплив на його рішення присвятити своє життя церкві.
У своїх інтерв’ю Михаїл дуже критично оцінює нинішню роль Почаївської лаври під владою упц московського патріархату, яка постійно постачає «семінаристів-тітушок» для силових протистоянь навколо храмів.
Після школи майбутній предстоятель закінчив професійно-технічне училище за спеціальністю слюсар електронних виробів та автоматики.
Згодом пішов служити на флот, а після повернення додому пішов працювати до Почаївської лаври. Там Тимофій Зінкевич поступово і розпочав свою церковну кар’єру.
З 1988 до 1990 років він був паламарем у Черкасах, а після цього пішов навчатись до Санкт-Петербурзької духовної семінарії.
Після її закінчення в 1994 році продовжив навчання ще й у Київській духовній академії УПЦ КП.
У 1997 році Тимофія Зінкевича висвятили на диякона, і він прийняв чернечий постриг під іменем Михаїл. Згодом його висвятили на ієромонаха та відправили служити до Тернополя.
Після нетривалого служіння у Михайлівському монастирі в Києві у 2000 році синод УПЦ КП обрав його єпископом Сумським та Охтирським, а 22 жовтня відбулось його висвячення.
Ще за два роки його призначили єпископом Чернігівським і Ніжинським, а 14 травня 2004 року – єпископом Луцьким та Волинським.
У 2009 році Михаїл став архієпископом, а 2012 року – митрополитом.
За роки роботи у Волинській єпархії Михаїл став одним з найвпливовіших митрополитів у Київському патріархаті.
Цей регіон є специфічним і місцеві мешканці є надзвичайно побожними.
Більшість населення тут православні, а край не переживав жорстких радянських репресій проти церкви 30-х років, адже був у складі Польщі.
Про вплив Михаїла на місцевому рівні могло свідчити хоча б те, що у місцевих рейтингах його включали до десятки найвпливовіших людей області на рівні з топ-чиновниками, бізнесменами та депутатами.
Він активно підтримував Помаранчеву революцію у 2004 році, та Євромайдан у 2014 році.
«У нас один шлях – до Бога. І у Європу», – заявляв Михаїл на луцькому Євромайдані».
У той же час владика вчинив справді християнський вчинок. Коли розбурханий натовп мітингарів після штурму «Білого дому» взяв приступом облуправління внутрішніх справ у м. Луцьку, то на Театральний майдан висунули на той час голову облдержадміністрації Олександра Башкаленка. Головного волинського регіонала прикували кайданками до сцени, глумилися…
Лише завдяки митрополитові Михаїлу того вдалося визволити і врятувати, можливо, від самосуду…
А після початку бойових дій на Донбасі Михаїл критикував представників упц московського патріархату, які підпорядковуються церкві країни-агресора.
І натякав на їхню підривну роботу.
«Поїхали у 2014-му підбадьорити моряків на корветі «Луцьк» у Криму. Підбадьорили так, що після служби наступного дня корвет здався на милість росіян», – любив згадувати він про роль священиків українського осередку російської церкви під час анексії Криму.
Волинська єпархія була однією з найбільших та найбагатших в Україні, а тому могла собі дозволити допомагати іншим єпархіям, а також будувати храми на Донбасі.
Зокрема, у 2018 році Волинська єпархія за допомоги місцевих меценатів збудувала храм у прифронтовій Волновасі на Донеччині, який, прпвда, наприкінці лютого 2022 року спалили місцеві сепаратисти ще до приходу «асвабадітєлєй»….
Далі «Радіо ВВС Україна» повідомляло в 2018 році:
«Напередодні об’єднавчого собору митрополит Михаїл навіть передбачав, що на Волині усі архієреї московського патріархату долучаться до помісної церкви.
“Прогнозую, що в нас на Волині переходу парафій не буде, а буде перехід єпархіями. В нас немає протистоянь», – заявляв він в одному з інтерв’ю напередодні собору.
Хоча Михаїл практично ніколи не критикував Філарета і керівництво церкви, все ж у 2017 році негативний відгук від нього таки був.
Того року за рішенням синоду УПЦ КП на чолі з Філаретом єпархію Михаїла розділили.
Якщо до цього Михаїл контролював 400 парафій та 350 священиків, то після розділення і створення Володимир-Волинської єпархії у нього забрали чверть парафій.
«Мене поставили перед фактом, що вашу єпархію розділили. Я вважаю, що це рішення є не до кінця вивчене і невиправдане», – чи не вперше пролунала критика на адресу керівників церкви в інтерв’ю місцевій пресі.
До останнього дня у всіх інтерв’ю він відмовлявся коментувати можливе обрання митрополитом та Предстоятелем Православної Церкви України.
І ось Синод ПЦУ у 2025 році оголосив Митрополитові Михаїлу догану та закликав до покаяння. Формально, за неканонічні зображення всередині Луцького Свято-Троїцького кафедрального собору, за несанкціоновані контакти з представниками інших християнських церков і за погано роботу на чолі структур ПЦУ з розвитку монастирів.
А насправді причина, можливо, не в цьому?
Чи не в грудні 2018 Митрополит Епіфаній визначив волинського владику як недружню особу?
Чи, можливо, знову потужні громадські ініціативи Митрополита Михаїла (ініціює широкомасштабне, на міжнародному рівні, відзначення в м. Луцьку 600-річчя з’їзду Європейських монархів) у когось у столиці викликали нове збурення негативу?
Повернувшись цього разу зі столиці, владика не запрошував журналістів, щоб пояснити, що ж сталося. Мабуть, врахував урок шестирічної давності…
Сергій ШРАМЧУК.
Фото «Радіо ВВС Україна», пресслужб ПЦУ, ІА «Волинські новини», Волинської ОВА та облради.