Попередник афериста Слюсарчука із Волині був нейрохірургом та гінекологом і теж мріяв «лікувати» дітей.
То тепер у с. Піщаному, що на Камінь-Каширщині, хороший фельдшер. І головне – справжній. А майже 20 років тому місцеві мешканці «лікувалися» і «обстежувалися» у Жені, котрий називав себе спеціалістом високого рівня, не маючи за душею не тільки документа про вищу медичну освіту, а й навіть паспорта. Цей Доктор Пі піщанського розливу із легкістю обвів навколо пальця не лише жінку, до котрої прибився у пошуках кращої долі, а всеньке село разом із його тодішнім головою та депутатами!
У правдивість цієї історії, може, й не повірила би, коли б не авторитетні переконання нинішнього Піщанського сільського голови Ростислава Смаля.
– Знаєте, якби то він тільки Ольгу Платонівну так надурив, то одна справа, – каже Ростислав Павлович. – А то ж ніхто в селі не засумнівався!
Ольга Смаль зізнається, що зустрічатися із журналістами їй доводиться не вперше. Правда, зовсім не з такого приводу приходили до неї зі столичного телебачення. Вона ж, як каже сама, була «ударним стахановцем комуністичного труда». Її портрет два роки прикрашав Дошку пошани картонно-паперового заводу в Харкові. Якби тоді хто сказав, що таке станеться з нею, нізащо не повірила би…
Була заміжньою, шість років провела у шлюбі, має двох уже дорослих дітей. Не склалося сімейне життя – чоловік став випивати. Крутилася, як могла, бо ж прокляття персонажа Анатолія Папанова із фільму «Діамантова рука» «Щоб ти жив на одну зарплату» ще й як давалося взнаки (зрештою, досі нічогісінько не змінилося).
– Я працювала тоді у школі діловодом-касиром. Директор мене вирядила на взуттєву фабрику, щоб закупила дешевого взуття на всіх. Грошей ніхто не дав, я теж їх не мала, – розповідає передмову комічно-трагічної історії Ольга Смаль. – То назбирала трохи грибів, поїхала до Львова, аби їх продати. Отако стою, аж тут підходить якась жіночка і запитує, звідки крам. Я чесно кажу, що з Волині, хоча могла би й збрехати. А вона давай лаятися: мовляв, навезли сюди радіаційних грибів! Якраз ішов він… Пожалів мене. Згодом пішов собі, а ввечері знову повернувся…
Отак молоді люди й розбалакалися. Женя став розпитувати, хто та звідки. Потім нарікав: як таку жінку чоловік відпустив із дому?! Вона й розповіла, що заборонити не було кому, бо чоловіка не має, розказала про двійко діточок, котрих треба прогодувати, одягнути, в люди вивести.
– Він особливо й не залицявся, не казав нічого такого. Навіть імені мого не запитав. Розповіла тільки, звідки родом та ким працюю, – каже жінка. – А наступного дня приїжджаю додому – без тих чобіт, котрі мені замовляли… Дивлюся – аж одна вчителька веде його до моєї хати…
Словом, той Женя довго не думав: самотню жінку, котрій ой як непросто живеться, упустити не міг.
– А та вчителька ще довго у мене пробачення просила, що показала, де хата, – зітхає Ольга Платонівна. – Але хіба ж вона винна?..
Чотири місяці спільного життя у брехні, хоч і дуже солодкій, розпочалися зі сліз родичів Ольги Смаль. Вона сама каже, що заміж уже не хотіла – натішилася першим шлюбом, але Женя так розповідав про свою долю, що всі, хто слухали, розплакалися. А якими райдужними вималювалися життєві перспективи, народжені його надзвичайно багатою уявою та розвиненою фантазією!
Байка ж була така: жінка у нього померла, тепер сам виховує сина. Служив в Афганістані, де його страшно поранили: куля й досі сидить коло серця! Як померла дружина, то шматок того металу підсунувся ще ближче до серденька від переживань таких неймовірних. А операції робити не можуть, бо ж то серце – дуже ризиковано. Казав також, що хвору жінку сам лікував, бо здобув відповідний фах – він нейрохірург і гінеколог…
То сестра Ольги Платонівни одразу пустила непрохану сльозу і впевнено сказала, що жінка буде не зовсім розумною, якщо такого чоловіка прожене. Мовляв, сиділа на печі, щастя саме її знайшло, тож випускати його із рук – зась!
– Загалом ми вісім місяців разом прожили. Половину цього періоду я йому щиро вірила, – зітхає співрозмовниця.
Нині вона зізнається, що можна було запідозрити чоловіка у брехні. Але розуміє це вже зараз, аналізуючи і співставляючи сказане аферистом. Бо ж коли просила, мовляв, давай твій син із нами жити буде, чи хотіла хоча б відвідати хлопчика, Женя вигадував купу причин, аби нічого подібного не сталося.
– Я навіть їздила в гості до його батьків на Горохівщину! Уявляєте?! – підвищує голос співрозмовниця. – І мама його – ані пари з вуст про те, ким насправді є її син, хоча чудово розуміла, що він мене підло обманює! Більше того: не пускала за ворота, не дозволяла розмовляти з сусідами: усі навколо відьми кляті і заздрять їм неймовірно!
Отак і жили. Ольга Платонівна каже, що руки в того горе-чоловіка – золоті: допомагав по господарству, хліва будував, до неї гарно ставився, дітей ніколи не ображав.
Аж тут селом полетіла чутка: дівчина, котра працювала на медпункті, хоче покинути роботу, бо ж заміж вийшла у сусіднє село. Терміново треба медика! От і знадобилися здібності та навики Жені. На сесії сільської ради хтось сказав, що в Олі Смаль чоловік – лікар. Усі надзвичайно раділи, бо тепер матимуть справжнього доктора із вищою освітою!
У районі про це, звісно, ні сном ні духом. Женя сам пішов до тієї сільської медички і повідомив, що його направили їй на зміну. Вона раділа, Женя теж… Ключі від медпункту покинула на афериста без жодних сумнівів.
Женя ходив на роботу щодня протягом двох тижнів, приймав пацієнтів, призначав хворим лікування. Селом пішла гарна слава про нового лікаря, приходили на консультації навіть додому, люди будили свого доктора посеред ночі.
Хтозна, скільки ще це все тривало би, якби… Словом, нарешті наш Доктор Пі попався на брехні. Сказав, що треба їхати на курси підвищення кваліфікації, бо хоче рятувати не лише дорослих, а й діток (на щастя, Бог милував). Правдоподібно все розповідав, як завжди, заплутався тільки із датою: громадянській дружині назвав одне число, її рідним – зовсім інше.
– Я вперше задумалася, – зізнається Ольга Смаль. – Прийшла на роботу і починаю телефонувати у райлікарню в Камінь-Каширський. Не кажу, хто я і що, просто запитую, коли нарешті буде медик у Піщаному. Мені відповідають, що треба почекати ще з місяць. Я ж не можу втихомиритися: кажу, мовляв, ходять чутки, що ви нам доктора із вищою освітою прислали, називаю його ім’я… У відповідь чую: ніхто про такого не знає. Тоді мені очі відкрилися, хоча повірити, що абсолютно все вигадка, не могла навіть після цього…
Женя не зізнавався. Навпаки – пішов у наступ. Мовляв, ти мені не довіряєш, як же будемо жити далі… Наступного дня вони разом поїхали до батьків на Горохівщину.
– Ну, то він так любить пожартувати, – все, що сказала тоді у відповідь його мама.
Жінка хотіла накласти на себе руки, три дні навіть не вставала з ліжка. Після того вони вкупі прожили ще довгих чотири місяці, тільки то вже було не життя, а так – спільне існування для людського ока.
Врешті Женя просто втік, прихопивши із собою всі накопичені гроші, які Ольга Платонівна разом із дітьми заробили на чорницях і грибах, та її кращий одяг.
Зізнається, що було дуже соромно, тож спочатку навіть сама виправдовувала чоловіка перед односельчанами, обманювала, мовляв, він не йде на медпункт, бо збирається на курси, вигадувала версію, що казатиме людям потім.
Не шукала його, в міліцію не зверталася. Вона й досі, пригадуючи ті події майже 20-річної давності, не може стримати сліз. Бідкається, що не повірила дільничному, котрий приходив перевіряти документи її громадянського чоловіка і застерігав від лиха. Досі зі страхом усвідомлює, що це сталося з нею…
Слухаю історію цієї жінки і думаю: чи то ми, українці, надміру довірливі, чи то дійсно бувають люди, наділені неймовірною силою. Адже, переконана, ніхто ще не забув славетного Доктора Пі – Андрія Слюсарчука – псевдолiкаря, що за двадцять років, не маючи диплома жодного вузу, зробив карколомну кар’єру.
Це ж могла бути прекрасна iсторiя, гідна захоплення, якби він вчасно зупинився, насолоджуючись лише своїм умiнням обвести навколо пальця цілу країну, зокрема – двох найвищих посадовців, адже один особисто підписав Указ «Про інститут мозку», керівником якого мав стати Слюсарчук, а згодом інший відповідним указом зробив Доктора Пі та його особистого водія (!) лауреатами державної премії і вручив кожному чималеньку суму.
І це в той час, коли псевдолікар Слюсарчук калічив, убивав людей і навіть замахнувся на здоров’я діток.
На щастя, піщанський Доктор Пі так далеко не зайшов і місцевий люд не постраждав від його методів «лікування». Щодо жінки… Ольга Платонівна в кінці нашої розмови на вухо мені прошепотіла: «Я всі ці місяці спільного життя з ним почувалася по-справжньому щасливою жінкою. Я його простила».
А де зараз «практикує» доктор Женя? Сподіваємося, не у вашому рідному селі…
Світлана ДУМСЬКА.