Черговий банк заявив про неплатоспроможність. І це означає, що нова партія вітчизняних лихварів поживилася чужими грошима. І людськими, і державними. Згадуючи про подібну долю нашого «Західінкомбанку» та його фактичного власника Василя Гаврилишина, диву даєшся: як у цивілізованій країні банківський сектор може існувати за законами Буратіно?
Отже, цими днями Національний банк України офіційно визнав ще один неплатоспроможним:
«ПАТ «Банк Михайлівський» був визнаний проблемним 23 грудня 2015 р. через ризикову діяльність. Із того моменту Національний банк вів роботу з акціонером та менеджментом банку для врегулювання ситуації. 20 травня 2016 р. голова правління ПАТ «Банк Михайлівський» Ігор Дорошенко повідомив, що залишив посаду. Цього ж дня банк припинив операційну діяльність».
Що далі робити вкладникам та клієнтам банківської установи? На це питання, як завжди, чіткої відповіді немає. Стабілізаційний страховий фонд може частково відшкодувати потерпілим їхні втрати, і, звичайно, почне невеликими сумами відшкодовувати частину збитків. Але досвід підказує: цей процес затягнеться на роки, а гідну компенсацію не отримає ніхто.
То де ж поділися гроші з «Банку «Михайлівський» і чи були вони взагалі?
Щоби знайти відповідь на це питання, слід згадати події столітньої давності. Коли більшовики організовували жовтневий переворот, то одним із пріоритетних завдань вони ставили захоплення не лише вокзалів і телеграфу, але й банків. Чому? Бо фінансовий сектор – це кровоносна система кожної держави.
Те, що впродовж десятиліть української незалежності відбувається з вітчизняними банками, наводить на думку про якийсь театр абсурду, де довірливих громадян хочуть примушувати виконувати роль пришелепкуватого Буратіно, який закопає своє золото в обумовленому місті; і доки він свято вірить, що гроші є, насправді їх уже давним-давно хтось забрав собі.
Пригадаймо голову правління «Західінкомбанку», офіс якого був у Луцьку, а реального власника якого (Василя Гаврилишина) навіть обрали депутатом Луцької міськради. Коли банк почав розвалюватися, як картковий будиночок, і кілька реальних власників зникли в невідомому напрямку, виявилося, що в банківських сейфах – не гроші, а порожнеча. Тобто головний регулятор ринку в особі НБУ або погано контролював реальний стан системи, або з тих чи інших причин не хотів помічати очевидного…
Крайніми виявилися лише вкладники, бо позичальникам таки довелося віддавати залучені в «Західінкомбанку» кошти.
Те, що відбувається з «Банком «Михайлівський», – із цієї ж серії. І найгірше, що ніхто в цій країні не може сказати, який банк лусне наступним.
Володимир ДАНИЛЮК.