«28
жовтня 2014 року Україна відзначає 70-ту річницю визволення від фашистських
загарбників…» – читаємо на сайті Камінь-Каширської райдержадміністрації
Волинської обл. Здавалося б, нічого… Подібними фразами кілька днів тому «замайоріли» офіційні
веб-сторінки чи не всіх державних установ Волині. Державні службовці різних
рангів знову несли квіти до пам’ятників воїнам-визволителям, їхні підопічні у
старих записниках знаходили старі рядки про «славетну перемогу українського
народу»… І ніхто не задумувався, яку перемогу і над ким відзначають. Тим паче
зараз, коли ціна того радянського «визволення» – така очевидна. І чи не вона
озивається нині сотнями смертей українських захисників на Сході?
Називати
речі своїми іменами, раз і назавжди викинути на смітник історії завчені тези з
пропагандистських підручників
напередодні 28 жовтня просили представників медіа та влади в
Українському інституті національної пам’яті від імені низки шанованих в Україні
дослідників подій Другої світової війни. Після 28 жовтня 1944 р. Україна не
стала вільною державою, тож термін «визволення» є історично некоректним,
вважають науковці. Відтак Інститут національної пам’яті пропонує
використовувати термін «вигнання нацистських окупантів із України» замість
сполучення «визволення України від фашистських загарбників».
«28
жовтня Україна вшановуватиме 70-ту річницю вигнання нацистських окупантів із
України. Український інститут національної пам’яті звертається до українських
медіа, органів державної влади та місцевого самоврядування вшанувати українців,
які віддали життя, виганяючи нацистських окупантів у лавах Червоної армії або
Української повстанської армії. Термін «визволення» передбачає волю, свободу, а
1944-го Україна не стала вільною. Із вигнанням нацистських окупантів Україна не
отримала волі, а опинилася під іншим пануванням, результатом якого стали масові
репресії та депортації, зокрема сотень тисяч українців, поляків та цілого
кримськотатарського народу. Теза 70 років «визволення» є продовженням існування
радянських пропагандистських кліше, якими досі послуговується Росія у війні з
Україною», – пояснює керівник Українського інституту національної пам’яті
к.і.н. Володимир В’ятрович.
У
поважній інституції нагадують і про те, що цьогоріч Україна відмовилася від
вшанування пам’яті про Другу світову війну у рамках радянської
пропагандистської концепції Великої Вітчизняної війни, як це досі відбувається
в Росії. Це, як нікому іншому, має бути очевидно нам, волинянам, бо то наші діди-прадіди
воювали ще тоді, коли, за радянськими підручниками, вітчизняна війна ще й не
почалася…
Відповідні
рекомендації Українського інституту національної пам’яті були розповсюджені у
ЗМІ. Однак реалії 28 жовтня, на жаль, продемонстрували, що небажання позбутися
радянських кліше – все ще сильніше від істини: «Цей день має на меті всенародне
уславлення воїнів-переможців, вшанування пам’яті мільйонів полеглих за
визволення української землі, співвітчизників, які загинули на окупованій
території, у концтаборах, на фашистській каторзі. З цією метою сьогодні у
Камінь-Каширському районі відбулося урочисте покладання квітів та вінків до
пам’ятних знаків», – пишуть у тамтешній райдержадміністрації, оповідаючи, як у
районі вшановували 70-ліття «визволення краю від фашистських загарбників» за
участі голови райдержадміністрації Сергій Дмитрука, райради Віктора Суса та
інших. Квіти поклали. Промови озвучили. Навіть Державний гімн виконали,
напевне… От тільки виходить, що у цьому випадку доречнішим був би той, що про «союз
нєрушимий рєспублік совєтськіх».
Бо
70 літ тому сталінські поплічники не визволили український народ, а лише
відновили свій тоталітарний режим на раніше загарбаній території. Так було до
серпня 1991-го. І Камінь-Каширщина – не
виняток. А якщо говорити про німців, то з того ж Каменя-Каширського аж ніяк не
44-го, а ще 43-го їх вибила навіть не Червона армія, а… УПА. То що відзначали?
Олена
ЛІВІЦЬКА.