На території древньої церкви Воздвиження Чесного Хреста УПЦ Київського Патріархату в історико-культурному заповіднику «Старий Луцьк» запланували встановити унікальний для всієї Європи пам’ятник Християнському Милосердю. Про це мріяв непересічний дослідник історії Волинської землі, краєзнавець Григорій Гуртовий. Цю ідею підтримала Рада Церков та виконавча влада області.
Минули роки. Вже й у США відзначили жертовність українського народу під час голодоморів 1932-1933 і 1946-1947 рр. Участь у велелюдних заходах, як уже повідомляла 12 листопада ц. р. «Волинська газета» в статті «Жнива скорботи», взяли представники української діаспори, політики та урядовці США, вітчизняні дипломати, а також дружина Президента України – Марина Порошенко. Глава ж нашої держави звернувся до учасників дійства зі спеціальним відеозверненням.
Таким чином, ми вкотре відчули, що найболючіші сторінки вітчизняної історії не є чужими і для інших народів. Ну, а факт будівництва монумента в США – це взагалі неперевершена подія!
Проте нагадувати подібними пам’ятниками про минуле слід не лише вшановуючи жертв. Треба говорити і про тих, хто рятував єдинокровних братів-українців зі Сходу!
Саме тому світлої пам’яті Григорій Гуртовий і оббивав усі пороги, щоб таки звести в Луцьку величний символ Християнського Милосердя. Та символічний камінь, покладений та освячений на місці запланованого монумента в Луцьку, так і лежить… Символічно дивиться на світ сиротиною: бо немає кому втілити задумане в життя…
Тема християнського милосердя, яке проявляли волиняни в 30-ті і 40-ві роки минулого століття щодо жертв сталінського Голодомору, штучно запровадженого в центральних та східних районах України, для нас особливо болісна ще й тому, що наш край, хоча й опинився спочатку в умовах польської окупації, а потім – під більшовицьким чоботом «других совєтів», не міг залишатися осторонь біди братів-українців. Тому навіть коли Волинь належала до однойменного воєводства Другої Речі Посполитої, патріотичні організації та окремі громадяни намагалися переправити по той бік східного кордону продукти харчування. Але величезні сили НКВД і червоних прикордонників усіляко цьому перешкоджали, навіть відкриваючи вогонь без попередження (власне, так само діяли, як і нинішні заколотники в бандформуваннях «ДНР-ЛНР»). Офіційно ж нічого тоді не можна було зробити: Москва вперто заперечувала, що в Україні люди від штучного голоду вимирають сотнями тисяч…
Друга хвиля Голодомору наздогнала велику територію УРСР уже в повоєнний час. Щоправда, кордону вже не існувало, тому величезна маса людей їхала до нас, щоб виміняти якийсь крам на хліб і привезти його додому. Багато нужденних, яких називали «бранськими» (походить від Брянщини, звідки прибувало найбільше голодних людей), залишали тут навіть своїх дітей, тим самим рятуючи від голодної смерті.
Тож не дивно, що уродженець Запорізької обл., директор народного краєзнавчого музею в смт Торчин Луцького р-ну Григорій Гуртовий і запропонував спорудити в Луцьку пам’ятник Християнському Милосердю, щоб навіть через століття волиняни та представники інших регіонів України не забували: люди голодоморам протиставили найвищу форму гуманізму.
Наприкінці жовтня 2012 р. нарешті відбулося засідання Волинської Ради Церков, де обговорили ідею спорудження у Луцьку пам’ятника Християнському Милосердю. Встановити його мріяли в листопаді того ж року… Тим паче, що проект довго обговорювала влада та громадськість, і, врешті-решт, бронзові скульптури вже були готовими до відлиття…
Але у вересні 2012-го Григорій Гуртовий відійшов у Вічність. І все почало стихати… Хоча тодішній голова облдержадміністрації Борис Клімчук закликав збудувати монумент «народним методом» (коштом добровільних пожертв усіх небайдужих громадян), а в медіа оприлюднили відповідний банківський рахунок зі збору грошей. Але ідея кожному перерахувати бодай гривню – реалізації не знайшла.
18 лютого 2013 р. під час оперативної наради тодішній голова Борис Петрович знову повернувся до теми спорудження монумента: «Це ідея Григорія Гуртового. Це і йому буде пам’ятник. Великій людині, великому краєзнавцю, якого вже немає з нами…»
«Ближче до травня» 2013-го в обласному центрі таки мали встановити пам’ятник Християнському Милосердю. Але й навесні нічого не відбулося. А коли сталися події Євромайдану, всі перемкнули свою увагу не на минуле, а на те, що було актуальним: боротьбу з режимом Януковича.
І ось уже позаду майже 2 роки після початку Революції гідності. Монумента як не було, так і нема. Немає вже й обох ініціаторів спорудження пам’ятника Християнському Милосердю – Григорія Гуртового та Бориса Клімчука… Й в області не знайшлося інших людей, здатних довершити цей проект. От куплені бюджетним коштом вінки та квіти під час різноманітних святкувань та урочистостей вони навчилися покладати, а щоб хоча б копійчину на скромний букетик потратити чи пожертвувати на спорудження пам’ятника Християнському Милосердю – то тут їх немає. Зате в тому ж Луцьку дуже швидко встановили інші бронзові скульптури: середньовічному Кликуну та співакові Кузьмі Скрябіну….
Хочеться вірити, що ця принципова справа таки не відійшла у Вічність разом з її ініціаторами. Перш за все тому, що ідея, з якою тоді планували встановити монумент – Схід і Захід разом – знову надзвичайно актуальна.
Та й сам проект – на завершальній стадії реалізації. У музеї історії Луцького братства зберігаються навіть вилиті з бронзи дівчинка та хлопчик. Так і стоять, запаковані у целофан.
Скульптор Ірина Дацюк розповідає, що пам’ятник на тій стадії готовності, коли за бажання та оперативності можна встигнути відкрити його, скажімо, вже 28 листопада – у День пам’яті жертв голодоморів. Є лише кілька невеликих проблем, які треба владнати, адже Янгола, котрого ще у 2013 р. вилили львівські майстри, можна забрати, перерахувавши необхідну суму. А це – 160 тис. грн. Ще 100 тис. треба на благоустрій довкола і 65 тис. – на кам’яну стелу. Не вистачає загалом 325 тис. грн.
Аби дізнатися, чи тримають цей проект на контролі у владі області й міста, ми телефонували у різні профільні структурні підрозділи, які могли би бути причетними. Однозначно коментувати ситуацію не брався ніхто, хоча всі про це пам’ятають. Пояснювали: мовляв, що на початках проект мав стати народним, тож бюджетних видатків досі не передбачали. А ще рекомендували звернутися щоразу в якийсь інший відділ чи управління…
То ж що буде далі із пам’ятником Християнському Милосердю – покаже час. Може, доведеться звертатися за допомогою до американської діаспори, раз самі не здатні пошанувати власних праведників? Чи для нинішньої влади приклад Петра Порошенка та його дружини нічого не вартий, або в неї – якісь інші пріоритети?
Володимир ДАНИЛЮК,
Світлана ДУМСЬКА.
На фото Олени ЛІВІЦЬКОЇ, Володимира ДАНИЛЮКА та Світлани ДУМСЬКОЇ: як працювати, а не покладати квіти і ляпати язиками, показують німці, збудувавши пам’ятник… праці ; таким був Григорій Гуртовий; тут колись буде пам’ятник Християнському Милосердю, або замість нього камінь лежатиме ще не одне десятиріччя.
Від редакції. Взагалі, «монументальні довгобуди» стали для обласного центру якоюсь хронічною хворобою. Бо от клялися патріоти звести в Луцьку монумент вождеві однієї з гілок ОУН Степанові Бандері, але й досі на місці спорудження – лише один постамент… Чекають, щоб поставити там якусь іншу скульптуру, чи що?