Це історія про те, як шкільні підручники та історичні лекції формально викладають достовірну інформацію, але вона насправді не має ніякого відношення до дійсності. Тож чи завершилася для України Друга світова війна після формального підписання договору 2 вересня 1945 року? І якщо так, то чому західні союзники неіснуючого ссср по Антигітлерівській коаліції не здатні зупинити «бункерного діда», кривавого правонаступника іосіфа сталіна?
Символи української державності та національної і духовної ідентичності у місті Києві.
Генетична пам’ять українського народу навіть через 80 років після офіційного закінчення Другої світової війни та понад 30 років існування незалежної держави спонукає середньостатистичну сім’ю до реінкарнації інстинкту самозбереження. Іншими словами, за високі ідеали нехай спочатку покладуть голови діти владоможців та олігархів, потім патріоти, ті, які добровільно пішли воювати і яких від 2014 року майже не залишилося… А вже потім, як окупант постукає в двері власної хати, тоді, мовляв, і ми візьмемося за дробовики чи сокири…
Але така поведінка апріорі приречена на поразку: як цивілізації, держави, так і кожної людини. І це, як не дивно, підтверджує сумний досвід Другої світової війни, котру виграли країни Антигітлерівської коаліції, але програла ідея створення Української Самостійної Соборної Держави.
Насамперед, про суперечливе розуміння Другої світової в свідомості українського суспільства.
Коли вона почалася?
Нещодавно відомий російський опозиційний історик та публіцист Марк Солонін у програмі «Втарой фронт» навів уривки поеми «Конніца», котра могла б стати гімном російсько-радянської імперіалістичної хунти як мінімум на 100 попередніх років і аж до моменту, коли «імперія зла» повністю не рухнула б під важкістю скоєних нею ж злочинів. Алєксєй Ейснєр, син російських інтелігентів німецько-українського походження, які емігрували під час так званої «Громадянської війни» на Захід, у далекому 1928 році написав таке:
«Талпа падавіт вздох глубокій,
Кагда пральйотся женскій плач,
Кагда надув свірєпа щокі
В поход сиграєт штаб-трубач.
Лєгко вонзятся в нєба пікі,
І заскрєжещут стрємєна…
І кто-та двінєт жестом дікім
Тваі, рассія, плємєна…
І будєт дєнь вєсєнній страшен,
І больно будєт пиль вздихать,
І долга с стєн крємльовскіх башен
Ім будут шапкамі махать!»…
Червоні кіннотники сємьона будьонного під час наступу на Варшаву, 1920 рік.
І вони порлізли. Правда, вхопити свою частину здобичі спробували й інші…
У березні 1939 року, коли мадяри у змові з нацистами втопили в крові Карпатську Україну?
Чи 1 вересня того ж року, коли гітлерівці та большовики уклали не тільки сепаратний пакт про ненапад, але й окремим протоколом розділили поміж собою Польську державу, котра існувала від 1921 року на основі такої ж сепаратної угоди між варшавою і москвою, підписаної за спинами керівництва Української Народної Республіки?
Дискусії тривають і досі, але історична наука чітко визначила, що саме перший день осені 1939 року і став початком Другої світової…
А що ж пересічні українці, які перебували в ролі поневоленого народу по обидва боки тодішнього несправедливого кордону?
Традиційна волинська хата, яка пережила не одну світову війну…
Баба Луця народилася в невеликому селі Заболотенці за 35 км від міста Луцька. Тут виросла, одружилася з колишнім офіцером Армії УНР, в дружній і працьовитій сім’ї народилося 3 синів. У листопаді 1939 року її старшого сина забрали в червону «рабочє-крєстьянскую красную армію». Відправили завойовувати Фінляндію, замість якої вже створили «уряд» так званої «фінляндської народної республіки» (у 2014 році владімір путін за таким сценарієм створює «луганскую» і «данєцкую» «народниє рєспублікі). Взимку 1940 року він безвісти зник у безкрайніх фінських лісах і снігах…
В агресивному міжвоєнному ссср кремль повним ходом готувався до війни, тому армія збільшувалася гігантськими темпами. іосіфу сталіну та його кліці було абсолютно байдуже, кого відправляти вмирати за свої інтереси: українця, татарина чи грузина… Тому збройні сили росли не по днях, а по годинах, і значну частину в них складали саме мобілізовані українці. Ні рекрути, ні їхні сім’ї в так званій усср особливо й не опиралися: ще не забули Голодомор 1932-1933 років та брутальну колективізацію, тому армія була, за великим рахунком, кращим варіантом, ніж тавро «врага народа» і повільна смерть в концтаборах…
Тож і вони з червоними зірками на кашкетах та зброєю в руках були учасниками так званого «визвольного походу» в Західну Україну, який розпочався 17 вересня 1939 року та закінчився червоною окупацією.
Спільний парад у місті Бресті коричневих та червоних окупантів, 1939 рік.
З поеми «Конніца» Алєксєя Ейснєра, 1928 рік :
«Ну вот: лєса, паля і сьола,
Давольний рьов мужицкіх толп,
Свістя, свєркнул палаш тяжолий:
І рухнул пагранічний столб.
Надмєнний лях каня сєдлаєт,
Спєшит навстрєчу гордий лях,
Но поздна: лішь сабакі лают
На стонах в мьортвих дєрєвнях!
Грємі, суворовская слава,
Глухая жалость – замолчі!
Нєсьот надмєнная Варшава
На чьорнам бархатє ключі…
І ночь прашла в агнє і плачє,
Ажестачьонниє байци
Смеясь, насилуют палячєк,
Грамя кастьоли і дварци…».
Інша категорія після «золотого вересня» наших співвітчизників рухалася слідом за армією, щоб забезпечити функціонування окупаційного режиму як «партсовактив», нквд-нкгб, міліція, голови різних виконкомів «рад депутатів трудящих», навіть учителів чи лісників… Ні вони за свого життя не покаялися, що насправді були чимось схожим на опричників із ОРДЛО, ні їхні нащадки про це публічно, як правило, ніколи не заявляли…
А що ж українці, які на той момент були мобілізовані в Військо Польське Другої Речі Посполитої? Якщо сказати прямо, то представники православної більшості на правах… нацменшини, за окремими виключеннями з правил, не горіли бажанням віддати своє життя за одноголового польського орла чи варшавський католицький уряд! Натомість на західному фронті вони не залишали позицій і вогнем зустрічали гітлерівських агресорів.
Солдата вермахту демонстративно ламають шлагбаум на кордоні з Польщею у перший день вторгнення.
Тому в спини своїм вчорашнім побратимам-полякам по зброї вони не стріляли, але буквально цілими полками здавалися в полон до червоних. І на те були дуже вагомі причини!
Насамперед, масове окатоличування православних вірян, відсутність можливості навчатися рідною мовою, зрештою, пагубна практика, коли українець міг бути максимум солдатом, і аж ніяк не офіцером, тоді як в Корпусі охорони пограниччя служили виключно етнічні поляки.
А ще – майстерна московська пропаганда про «возз’єднання з єдинокровними братами-українцями», тому дехто з місцевих на тріумфальних арках встановлював поруч не тільки червоний прапор і п’ятикутну зірку, а й синьо-жовтий стяг і Тризуб!
Утім, неповних 2 роки сталінської окупації з тотальною націоналізацією та репресіями відкрив очі на жахливу реальність: після 22 червня 1941 року уже вермахт зустрічали квітами та хлібом-сіллю…
Але до цього в родині баби Луці в звичайному українському селі сталася друга біда. Енкаведисти заарештували як «ворога народу» її чоловіка-«петлюрівця». Судили безчесним судилищем і відправили в безкрайні сибірські простори ГУЛАГ. Живим додому він не повернувся…
Документ каральних органів ссср, який дозволяв конвоїрам доставляти на допит арештованого.
І тут слід визнати: геополітика на початку 40-их років минулого століття чимось нагадувала теперішню. Всі намагалися сухими прошмигнути поміж крапельками, загребти жар чужими руками, сподіваючись на «умиротворення» як сталінського режиму, так і гітлерівського…
Серія компромісів і помилок, утім, тільки спонукала агресорів до нових завоювань. Врешті, їхні інтереси щодо поділу світу увійшли в такий конфлікт, який унеможливлював подальше співіснування. третій рейх і ссср готувалися до війни між собою, і першим устиг ударити фюрер.
І ось тут у західних демократій виникла практична ілюзія: з допомогою одного тоталітарного режиму спільно подолати інший. Нацисти оцінювалися як більше зло. Тож було зроблено ставку на союз із москвою. Насамперед, мудрий лідер Великої Британії Уїнстон Черчілль, рятуючи свою імперію після краху Франції та інших країн Європи внаслідок атаки нацистської армії, таки здійснив добро для своєї країни, але за великим рахунком, зло для всього демократичного світу та окупованих кремлем народів ссср: формуючи Антигітлерівську коаліцію проти гітлерівського режиму, він пішов на союз із червоним дияволом у кремлі.
У своїй історичні промові 22 червня 1941 року в ефірі Радіо ВВС із лондонського бункера він заявив:
«Нацистський режим не відрізняється від найгірших рис комунізму. Він позбавлений будь-яких принципів і основ, крім ненависного апетиту до расового домінування. Він витончений у всіх формах людської злоби, в ефективній жорстокості і лютій агресії. За останні 25 років ніхто не був більш послідовним противником комунізму, ніж я. Я не візьму назад жодного слова, яке я сказав про нього. Але все блідне перед тим видовищем, яке зараз розгортається. Минуле, з його злочинами, божевіллям і трагедіями, відступає…».
Бункер Уїнстона Черчілля в центрі міста Лондон, музей у наш час.
Історія покаже, що спроба з допомогою одного тирана знищити іншого приречена на провал, адже вцілілий перетворюється на монстра!
Та влітку 1941 року були інші реалії та аргументи. третій рейх випередив потенційний напад «країни рад» і дуже швидко окупував, зокрема, всю Україну.
Втім, українці і на цьому етапі розділилися… Хто вже по вуха був поглинутий тоталітарним серпасто-молоткастим режимом, той спробував евакуюватися на Схід. А хто не встиг, той був або репресований новими «визволителями», або пішов на службу до гітлерівців, або «заліг на дно». Лише мізерний відсоток ідейних комуністів став підпільником чи партизаном…
Українська селянка баба Луця втратила другого сина. Восени 1941 року силою його загнали в німецьку «допоміжну поліцію». Під час одного з рейдів у наступному році він був убитий червоними партизанами, які спалили сусіднє село. Тіла ніхто не шукав і повернув. З чотирьох її найрідніших чоловіків удома залишився лише наймолодший син…
А воєнні події розгорталися за моторошним сценарієм. Крім бійні на фронті і в німецькому тилу лилася кров… Наприклад, невеликий Луцьк станом на початок так званої «вєлікой атєчєствєнной войни», яскравий приклад, як мовчазна більшість задля уявного благополуччя чи героїчного нейтралітету не те що не чинила спротиву, а намагалася зробити вигляд, що не помічає злочинів «коричневої чуми». Статистика, як свідчать документи Державного архіву Волинської області, свідчить, що з-поміж менш як 41 тис. населення міста 64% становили євреї, 14% росіяни, 13% поляки, а українці з іншими національностями складали мізерну меншість. Що показали цифри станом на лютий 1944 року, коли на Волинь прийшли «другі совєти»? Євреїв фактично не було…
Куди зник цей народ? І не тільки в Луцьку, а фактично по всій області та окупованій Україні? Нацисти спочатку людей зігнали в гетто, а восени 1941 року розстріляли. Ніхто з інших лучан не став на їхній захист: ні росіяни, ні поляки, ні українці… І вже влітку 1943 року це обернеться новим кровопролиттям: інспірованої москвою і берліном різанини між поляками та українцями.
Тектонічні процеси на тимчасово окупованій гітлерівцями та їхніми союзниками території, насамперед, Західної України продовжувалися.
Після силового подавлення гітлерівськими окупантами намірів ОУНівців щодо хоча б часткової незалежності або автономії після оприлюднення 30 червня 1941 року у Львові відповідної декларації розпочалися репресії. Причому, проти всіх течій ОУНівського руху, які і райсканцелярія, і кремль однакового таврували «бандитами». Націоналісти також не стали зразком монолітності та єдності: як лєнінські большовики боролися з «мєньшевікамі» та «есеровцамі», так і бандерівці намагалися приборкати мельниківців і бульбівців…
Рцкописна листівка УПА.
Та й окуповану Україну фюрер поділив на власний розсуд. Крим було визнано окремим протекторатом третього рейху з безпосереднім управлінням із берліна (шлях, який повторив у 2014 році владімір путін).
Львівську, Івано-Франківську і частково Тернопільську області було включено до так званого «дістрікту Галіція» «Польського генерал-губернаторства» з центром управління у Варшаві та якимись майновими та громадянськими преференціями.
Решту роздробленої урср включили до складу так званого «райхскомісаріату Україна» на правах безправної окупованої території, котрою намагалися управляти з міста Рівного.
Щось відібрали собі і гітлерівські союзники в особі Угорщини і Румунії, які відтяли українські території на свою користь.
Але масова допомога країн Антигітлерівської коаліції таки допомогла рашистам зализати рани першого періоду війни.
І після розгрому гітлерівської армії та її союзників під сталінградом Східний фронт поволі почав просуватися на Захід… Людські ресурси ркка були вкрай виснажені, тому червоні масово мобілізовували українців у кожному населеному пункті, який вдавалося окупувати, «звільнивши» від «коричневої чуми»…
Звернення УПА до червоноармійців.
Натомість Українська Повстанська Армія продовжувала чинити опір.
Тоді як українці з так званого «дістрікту Галіція» «Польського генерал-губернаторства» третього рейху продовжували служити в «добровольчій 14 гренадерській дивізії СС «Галичина»…
Але й там не було порозуміння та братерства. Як згадував у мемуарах єдиний офіцер вермахту штабу дивізії полковник вольф-дітріх гайке, німецьке командування, в основному есесівці, ставилися до українців зверхньо і з недовірою:
«Короткозора, безглузда політика командира дивізії фрайтага лише ускладнювала взаємини між німцями та українцями. Він не міг погодитися з фактом, що є командиром чужонаціональної дивізії…».
Старшина української 14 німецької дивізії СС.
Разом із іншими військами наприкінці 1944 року вони, зрештою, також залишили українську землю, де запанували «другі совєти»…
А баба Луця втратила й останнього сина, якого було мобілізовано в бандерівську УПА. Пішов, попрощавшись із матінкою, як виявилося, назавжди. І ніхто не знає, в бою з якими саме окупантами склав він свою голову…
А фронт гітлерівсько-сталінської війни тим часом покотився далі на Захід, а після десантування союзників у Франції питання краху режиму адольфа гітлера було лише питанням часу.
Лідери країн Антигітлерівської коаліції на прееговорах в іранському місті Тегерані, 1943 рік.
Зрештою, з другої спроби і після конференцій лідерів ссср, США та Великої Британії, війну в Європі було завершено підписанням капітуляції представниками нацистського режиму 8 травня 1945 року. Фактично це означало не завершення Другої світової на континенті, а після розмежування впливу в окупаційних зонах – новий поділ Європи в інтересах переможців.
З поеми «Конніца» Алєксєя Ейснєра, 1928 рік :
«І долга будєт Польша в страхє,
І долга будєт пєть труба,
Но вот уже в крові і страхє
Лєжат нємєцкіє хлєба…
На пустирях растьот крапіва
Із чєлавєчєскіх кастєй,
І варвари баварскім півам
Усталих поят лашадєй.
І пусть пакой салдатам снітся,
Ражок завьот: на бой, на бой!,,».
Утім, і після 8 травня 1945 року воїни УПА, хоч і знесилені міжусобицею та деморалізовані повною відсутністю допомоги від західних країн-переможниць, продовжували боротьбу з червоними окупантами.
А в цей час ешелони тягнули на Далекий Схід їхніх мобілізованих в радянську армію співвітчизників, щоб ті вмирали за чужі інтереси на війні проти Японії… В лавах інших армій, насамперед, у війську США, в іншій уніформі та за інші інтереси, воювали й ті українці, які встигли емігрувати в 30-их роках, і отримали громадянство інших держав… Чимало з них навіки залишилися в океанських глибинах, фортифікованих островах чи сопках Маньчжурії…
2 вересня 1945 на борту американського авіаносця «Міссурі», після двох атомних бомбардувань авіацією США японських міст Хіросіма і Нагасакі, Токіо погодився на капітуляцію. І саме ця дата вважається офіційним днем завершення Другої світової війни. Але чи це насправді так? Хотілося б вірити, але…
Підписання документів про капітуляцію Японії, 2 вересня 1945 року.
Японія погодилася на перемир’я, але навіть станом на зараз не підписала мирного договору ні з ссср, ні з рф. Основна причина – окуповані кремлем етнічні японські території на Далекому Сході.
По-друге, так і не визнана світом Українська Повстанська Армія воювала проти «других совєтів» ще понад 10 років після так званого закінчення Другої світової. Якщо не розглядати право українців на побудову власної держави, то це схоже на внутрішній конфлікт в ссср. Коли ж розцінити цю боротьбу як спроба створення Української Самостійної Соборної Держави, то очевидно: в 1945 році для українців вона аж ніяк не завершилася. І ще десятки років країна перебувала в комуністичній окупації…
Один зі стандартних радянських монументів на честь «перемоги” у «вєлікай атєчєствєннай вайнє», смт Турійськ, Волинська область.
Так тривало як мінімум до 24 серпня 1991 року, коли ще «саюз савєтскіх саціалістічєскіх рєспублік» нарешті рухнув. Але чи вивітрився зі свідомості кремлівських правителів імперський дух? Чи згинула, як роса на сонці, маячня щодо можливості чергової окупації не лише України, але й фактично всіх інших європейських держав?
У 2021 році в пропагандистському кіно «Навєйшая історія» кремлівський диктатор владімір путін оголосив:
«В канце-канцов, что такоє развал савєтскава саюза? Ета развал істарічєскай рассіі под названієм савєтскій саюз… Ми прєвратились на полоностью другую страну… І то, что нарабативалось на протяженіі тисячєлєтій, в значітєльной мєрє було утрачєно… Ета вєлічайшая гєапалітічєская катастрофа тисячєлієтія!».
Світові демократії думали, що це просто емоційна фраза. На кшталт завжди приємних спогадів літніх людей на стадії маразму про молоді літа… Але насправді вихованець школи вчк-кгб публічно оголосив намір таки реалізувати те, що в 1945 році не встиг втілити «батько всіх народів» іосіф сталін.
Експонату Національного музею історії УКраїни у Другій світовій війні.
З поеми «Конніца» Алєксєя Ейснєра, 1928 рік :
«І на французскіє граніци
Палкі увадят за сабой…
Апять, апять взлєтают шашкі,
Труба граохочєт па рядам,
І скачут красниє фуражкі
Па разарьонним гарадам.
Рєвут матори в нєбє ярком,
В пустих квартірах стинєт суп,
І вот: пад Тріумфальной аркой
Раздался мєдний грохат труб!
І крік взарвал талпу густую,
І пакачнулся старий мір,
Паєхал, шашкой салютуя,
Сєдой і грозний камандір…
Пливут багровиє знамьона,
Грахочут бубни, коні ржут,
Лєтят цвєти, і ескадрони
За ескадронами ідут.
І в зной, і в непагоду,
Тєламі засипая рви,
Нєслі желєзную свабоду
Із бєлакамєнной маскви…
Пал сіній вєчєр на бульварє,
Єщьо звучат каманд слава,
І паскакали кашевари
В Балонскій лєс рубіть драва.
А в рєстаранах дами-лужи,
І дєвушкі сквозь вінний пар
О смєрті молят в нєуклюжих
Руках кіргізав і татар…».
І найбільшою проблемою став очевидний факт: якщо над нацистською ідеологією та її подвижниками відбувся Нюрнберзький трибунал 1946 року, то московський комуністичний режим як складова Антигітлерівської коаліції такої долі уникнув. Це розв’язало руки кремлю, і непокаране зло почало розростатися…
Випадковість? Закономірність! У нічному зверненні про початок «спєціальной воєнной опєраціі» від 24 лютого 2022 року кремлівський фюрер, до речі, також спробував узяти на озброєння досвід вересня 1939-го, офіційного початку Другої світової війни, тому прямо закликав українську армію припинити опір, скласти зброю і навіть «повалити київський режим». Але в цьому випадку пастка не спрацювала: жоден український солдат, не кажучи вже про офіцерів, на жалюгідну приманку рашиста не пристав, продовживши збройний опір окупантам.
…А баба Луця померла від старості на самоті… Таки дочекавшись паспорта громадянки України… Не було кому встановити гідний пам’ятник на її могилі, і одинокий хрест давно похилився… Невідь де лежать тлінні останки її чоловіка і трьох синів… На місці старої хати, котра буквально по вікна вросла в землю, а також там, де ріс яблуневий сад, уже рілля, і нові власники землі родини баби Луці збирають там щедрі врожаї…
Назавжди залишена людьми українська хата…
І доля цієї родини – це як доля всієї України під час Другої світової війни. Війни, яка не закінчилася в 1945 році і триває досі у формі російського вторгнення нашу державу. Щоб потім, якщо НАТО і ЄС знову виявляться безпомічними та розділеними, таки реалізувати наступні поетично-наказові рядки поета….
З поеми «Конніца» Алєксєя Ейснєра, 1928 рік :
«Ачнісь, блаженная Європа,
Стряхні пакой с красівих вєк!
Страшнєє труса і патопа
Дальокай Азіі набег.
Но ти нє вєрішь… Ти спакойна,
Струішь пустой і льогкій вєк:
Услишишь скоро гул нєстройний,
І скріп нємазаних тєлєг…
Малітєсь, толстиє прєлати
Мадоннє розавай сваєй,
Малітєсь: русскіє салдати
Уже сєдлают лашадєй!».
Алєксєй Ейснєр, до речі, повернувся в ссср, отримав 8 років концтаборів, вийшов на волю і аж до 1984 року оспівував «прекрасну радянські дійсність»…
Але доля цього «поета» – це вже тема іншої розмови…
Наразі ж, враховуючи досвід яничарства значної частини населення тимчасово окупованих територій України в результаті російсько-української війни, слід визнати: доки справа захисту держави не стане основною мотивацією для кожного громадянина цієї країни, доти Друга світова в українському вимірі триватиме. Аж допоки остаточно не розвалиться «імперія зла» тисячолітньої східної орди…
Зруйнований російською ракетою житловий будинок у місті Луцьку.
І замість післямови. В центрі британської столиці Лондоні досі функціонує музей уряду Уїнстона Черчілля в бункері, де він працював упродовж усієї Другої світової війни. Підземна будівля збережена в чудовому стані. Можливо, не лише нинішньому британському урядові, а й усім адекватним лідерам континенту, завчасно подбати про ремонт подібних об’єктів? владімір путін у грудні 2025 року однозначно заявив:
«росія не збирається воювати з європейськими країнами, але якщо Європа захоче з нами воювати і почне – ми готові прямо зараз, тут немає жодних сумніві. Якщо Європа раптом почне з нами війну, мені здається, це буде дуже швидко. Це ж не Україна…».
Рашистський боєприпас, що не вибухнув, на дорозі міста Часів Яр Донецької області.
Чи краще таки спільно загнати кремлівського ведмедя у його ж барлогу та нарешті завершити Другу світову війну справедливим для України та цивілізованого світу миром?
Роман УСТИМЧУК.
Фото автора, Богдана ГОНЧАРУКА, з архіву, Радіо ВВС Україна, «Польського радіо», книг «Swiat I Polacy» і «Українська дивізія «Галичина», та з відкритих джерел.
