Щось сильно почали наговорювати на Путіна, що він скупердяй та плюшкін. А він же не такий! Він же патріот, великорос, захисник «русскава міра» у всій Вселенній. Великої душі вождь. І – щедрої руки хазяїн.
«Дай, – думає, – переконаю, що я не такий скупердяй, як Обама чи «київська влада»…
І вирішив він загарбаний Крим… повернути!
«Ось Крим! – заявив. – Думаєте, мені шкода? Ну, що таке Крим? Як коштовна брошка на лацкані імперії. Однією більше, однією менше… А так – санкцій позбудуся. Подарую її… Ну, кому б? Ну, звісно, не буду другим Хрущовим, назад Україні не віддам нізащо! Всучу краще бацькові Лукашенку!».
– Крим, – порадився той із народом, – нам не належить. Та головне, ми не морська держава… Нам і своїх річок вистачить. І з Україною сваритися не хочемо.
Дарує Путін Крим Туреччині. Мовляв, татари там споконвіку живуть, у вас одна віра, візьміть під свій протекторат той півострів!
– Ні, – кажуть турки. – Ми з Україною не хочемо сваритися. Нам і власних курдів вистачає…
Дарує… Китаю. В того землі мало, а народу – мільярди! Клюне Пекін!..
– І ми не хочемо Криму! – кажуть китайці. – Хоч українці і далеко від нас, але вони, як і ми, працьовитого роду. Та й корейці вже там цибулю вирощують…
«А, подарую Крим… Януковичу, – думає Путін. – Він зостався без нічого, в Ростові бідує і на відеодопити клигає… А так хоч на своєму галеоні, що на Дніпрі залишився, поплаває…».
– Крим? У подарунок? – знітився той. – Трохи завелика територія… Але нічого, досвід маю, забудую великим Межигір’ям, обгороджу, щоб миша не прошмигнула, і заживу… Тільки одне прошу тебе, ВВП, забери своїх «зелених» росіян, бо мені в Межигір’ї й так тісно, а вони пияки й ледарі, всі запаси спустошать…
– Та нема питання, «зелених чоловічків» і підзеленкуватих росіян – заберу. А що ти з українцями та татарами будеш робити?
– А, про них не журися? Вони нас по периметру оточать…
Путін задумався. Досі думає…
Сергій НАЗАРОВИЧ.
На фото Володимира ДАНИЛЮКА: «Межигір’я» під Києвом.