Із чим Іваничі вітали Євгенію Горлайчук
і Світлану Колодійчук?
Як би не лютувала зима, на пошті в
Іваничах увесь лютий було тепло від посмішок і хороших слів. Адже цього місяця
дві п’ятірки поставило життя заступниці начальника ЦПЗ Іваничі Євгенії
Горлайчук і листоноші Світлані Колодійчук.
Чи
легка доля випала жінкам-ювіляркам? Із якими подарунками зустріли вони своїх
55? Давайте запитаємо…
«Професіонал, товариш і щаслива жінка»
30
років із 55 Євгенія Петрівна віддала пошті. Молоденьким оператором почавши
працювати у відділенні зв’язку, жінка швидко зуміла завоювати репутацію
відповідальної, серйозної, скрупульозної. Оскільки до кола її обов’язків
входило контролювати поштові перекази, то Євгенія Горлайчук мусила перевірити
кожну цифру, не забути найдрібнішої деталі. І наскільки фахово вдавалося їй це
робити, розповідає такий факт: через 20 літ роботи оператором жінку перевели
відразу на заступника начальника центрального відділення зв’язку смт Іваничі.
Тож на цій посаді пані Євгенія ось уже 10 років.
– Дуже
хороша жінка! – відгукуються про заступницю її колеги. – Авторитетна,
відповідальна, вимоглива (причому насамперед до себе, а тоді вже до інших).
– Якщо
виникає якесь дискусійне питання й ми сумніваємося в остаточному рішенні –
неодмінно йдемо до Євгенії Петрівни і пристаємо саме на її пропозицію, –
зізнається керівник районних поштарів Антоніна Лобода.
А
яка пані Євгенія мама й господиня! Спече хліба запашного – неодмінно на роботу
принесе, ще й найбільшу паляницю. Гуску приготує – теж дівчат почастує. І це
при тому, що й удома є кому ласувати: чоловік, зять, донька, трійко коханих онучок.
– Євгенія
Петрівна любить, аби все було на найвищому рівні. Коли пригощає – ніхто
голодним не залишиться. Якщо працює – жодного зауваження не отримає, – хвалить
свою колегу Антоніна Лобода. – Та й хорошим співрозмовником завжди лишається. Вона,
правда, в нас не балакуча. Зате вміє вислухати, порадити, підтримати. Тому за
30 літ роботи на пошті жінка не мала жодної скарги, а тільки подяку від людей і
шану від колег.
«Від її усмішки всі негаразди забуваєш»
На
відміну від своєї бабусі, яка була ланковою у колгоспі, Світлана Колодійчук
стала зв’язковою у ланцюжку бухгалтерів: мами та сестри. А діти Світлани
Віталіївни пішли ще далі – вивчилися на економіста, тож із грішми також зв’язок
тримають.
– Любов
до «грошовитої» професії мені ще мама передала, адже довгий час працювала
бухгалтером. Відтак і я любила сісти коло неї, щось рахувати, квитанції
перебирати. А як закінчила школу, пішла навчатися до Луцького торговельного
технікуму, – знайомить жінка зі своєю біографією. – Зразу, щоправда,
бухгалтерський фах використовувати не довелося. Бо пішла працювати на
асфальтний завод в Іваничах. Зате коли після народження дитини вийшла з
декрету, отримала місце в банківській установі і там трудилася багато літ.
Працюючи
секретарем-бухгалтером, жінка розбагатіла на ще двох синочків. А як банківська
установа припинила діяльність, доля привела Світлану Віталіївну у поштове
відділення, де жінці довірили нелегку роботу листоноші.
– Так,
робота дійсно не проста. Зате цікава, – зауважує пані Світлана. – З одного
боку, я маю можливість використовувати свій бухгалтерський досвід. Із іншого – постійно спілкуюся з
людьми. Тож не раз і порадником стаю, і сімейним психологом. Буває, люди хочуть
просто побалакати, новинами поділитися. А не раз запитують, як бути у сімейних
стосунках або навіть шлюб зберегти.
Така
довіра, мабуть, із тим пов’язана, що й у самої Світлани Колодійчук житейських
труднощів не бракувало, втім жінка не зламалася, зуміла дітей вивчити,
допомогти їм професію здобути.
– Звісно,
в той період, як діти вищу освіту здобували, мусила викручуватися: свиней,
биків тримати, ще й на роботі встигати. Непросто було і маму хвору доглядати,
щодня провідувати, – зізнається Світлана Віталіївна. – Але на те ми й жінки,
аби долати труднощі і з посмішкою прямувати далі.
І
саме за таке ось життєлюбство Світлану Колодійчук шанують та цінують.
«Наш
колектив – як велика родина»
…Привітавши
подруг-колег із 55-літнім ювілеєм, Антоніна Лобода просить про всіх волинських
поштарок згадати. Адже скоро – Свято жінок, весни і краси.
– Мабуть,
небагато на Волині професій, де би стільки жінок працювало. Навіть у нашому,
Іваничівському, районі на 70 поштарок жодного колеги-чоловіка не лишилося, –
каже Антоніна Андріївна. – Але ми дякуємо тому одному водієві – Миколі
Сокоринському – який понад 20 літ трудився в нашому колективі. До цих пір ми
усміхаємося, згадуючи, як він 7 березня приходив раніше за всіх на роботу, аби
встигнути сюрприз приготувати. Три роки тому чоловіка перевели на пошту у
Володимир-Волинський, однак Микола Володимирович досі лишається нашим хорошим
товаришем. І дуже приємно, що кожного разу, коли хороша подія збирає наш
колектив за святковим столом, ми стаємо не просто «колегами поштового цеху», а
насамперед – великою дружною родиною, де не посада головне, а щирі людські
стосунки.
Оксана
БУБЕНЩИКОВА.