Луценко назвався ТУРом і пробуватиме двічі ввійти в одну річку: підняти народ і повести його на майдани.
Нещодавній візит колишнього польового командира помаранчевого майдану до Луцька лише вкотре нагадав лучанам: на політичному олімпі захвилювалися, отож, незабаром нам знову належить обирати, за ким іти і куди йти. З перших слів під час брифінгу минулої суботи, Юрій Луценко заявив: він – навчений поразкою і поділяє думку Конфунція про те, що «сила людини – не в тому, що та не падає, а в тому – що вона піднімається і йде далі». Тож, «камо грядеши», Юрію Віталійовичу?
До Луцька Луценко прибув напередодні. Поселився в готелі «Україна», з вікон якого дивився на Театральний майдан і, як сам зізнався, згадував 2007-й, коли ця площа була повна людей, а він – стояв на сцені поміж іншими… Правда, чомусь жодним словом не згадав, яким був Луцьк у 2009-му. Коли Луценко відвідав місто як міністр МВС і браво крокував подвір’ям міліцейського управління…
За два з половиною років «дискусії із самим собою», проведених за ґратами, розповів Луценко, він мав можливість порозмірковувати над тим, яка сила може об’єднати українців у прагненні побудувати державу, де шанують «перш за все національну гідність».
Головне, каже він, чітко бачити мету. Так-от, мета перша: запропонувати спеціалістам написати програму нової країни. Мета друга: створити не партію, не громадську організацію. А… просто «широке об’єднання». Таку собі Третю Українську Республіку. Перша, за словами Луценка була у 1918-му (УНР), друга – УССР – триває досі, а от третю готовий запропонувати він.
«Цією програмою я хочу запалити людей, які мають повірити не чергового месію з партійним значком, а в те, що це ключ до нової країни»…
«Ми хочемо створити таку масову організацію на кшталт Народного Руху України. Неформалізовану в партіях. Яка не звертає уваги між різними демократичними думками»…
«Необхідно мобілізувати людей»…
«Сьогодні одна з найбільших проблем української політики – відповідальність політика за сказані слова»…
Вам не здається, що всі це вже десятки разів чули? І про програму. І про масовість. Та й рухівці давно побили горшки між собою і навряд чи можуть бути зразком партії, яка «не звертає уваги» на розбіжність у демократичних думках.
Луценко раз у раз цитував мислителів, письменників. Каже, у тюрмі прочитав понад три сотні книг, а зеки в розмові з ним переходили на українську. Мені ж чомусь, поки слухала, крутилася у голові українська мудрість: «Скажи мені, хто твій друг…». Так із ким на Волині Луценко будуватиме нову, як він часто наголошував – молоду демократичну силу, куди «запрошують всіх охочих»?
«Я не назву всіх імен… Люди самі мають прийняти рішення, хто їхній керівник. Якщо казати про мікс старих і молодих.., то я зранку зустрівся з Ігорем Гузем, а щойно – з Володимирем Бондарем (екс-очільник «Нашої України» і голова облдержадміністрації у помаранчевий період). Це мої добрі знайомі. Так само, як і Сергій Кичій (координатор волинської «Народної самооборони»). Не хочу називати прізвищ, бо кожна команда має свої авторитети. Ти називаєш одні прізвища, а для когось вони вже неприйнятні. Я хочу, щоб тут з’явилися усі, які мають не отаманську мету, а суспільну».
І все воно б нічого… От тільки і все сказане, і несказане, і названі нові-старі прізвища навіюють таке дивне відчуття дежавю… Може, комусь одному і вдасться двічі в одну річку увійти. Але чи підуть у те саме болото маси?
Олена ЛІВІЦЬКА.
На фото автора: Юрій Луценко – вкотре в Луцьку; ось цей «LAND ROVER» одиноко очікував на власника, доки тривала розмова «навченого поразкою» польового командира з журналістами.