І тепер до іваничівського майстра
навіть із закордону їдуть!
Не знайдеться в Іваничах такого
водія, котрий би не знав Вадима Дацюка. І дарма, що йому лише 24. А за золоті
руки і любов до автомобілів чоловіка позаочі називають асом шиномонтажої справи.
–
Скільки я пам’ятаю сина, стільки він коло машин крутився, – зізнається тато
Микола. – А з років 12 почав до мене у майстерню бігати (я тоді в Луцьку
ремонтом автівок займався). Товариші з роботи навіть дивувалися, з якою охотою
дитина крутить, змазує, як в інструментах розбирається. Коли Вадим щось
поспіхом робив, я заставляв переробляти. І вже тоді йому казав: «Робитимеш по совісті
– люди до тебе потягнуться, а де хороша робота – там і гроші з’являться»…
Із кожним
роком Вадив усе більше переймав у батька досвіду. Правда, по закінченні школи
намагався освіту юриста здобути. Та після трьох років навчання збагнув: хоч ти
що хоч роби – а не лежить душа до правознавства. І що мама не казала, як друзі
не переконували, Вадим усе одно кинув університет і взявся за улюблену справу –
ремонт автомобілів.
– Та я
не стільки ремонтом, скільки монтажем шин займаюся, – уточнює, запрошуючи до
майстерні. Хоча ексклюзивні машини розповідають інше.
– Та це
ми так, бавимося, – сміється Вадим, коли погляд зупиняється на кабріолеті, який
був колись звичайною «вісімкою». – Хлопці з Німеччини пригнали, попросили
перевірити, підкрутити, дещо підрихтувати. Але часу це забирає багато, тому
кабріолетом займаюся, коли всі замовлення виконані.
Крім
«вісімки», є в гаражі ретро-«Москвич». Машина вже давно пенсійного віку, 65
років відбігала. Втім господар усе ще не відпускає свого москалика на
заслужений відпочинок і просить Вадима реставрувати спогад радянської доби.
– Коли
наплив водіїв не великий, ретромашини потрохи крутимо, фарбуємо. Але зараз, як
заморозки, а шофер забув «перезутися», мусимо першим ділом за безпеку дбати, –
зауважує майстер.
Із
напливом клієнтів буває в Іваничах по-різному. Коли за день тільки пару водіїв
заїде, а коли до 30 машин мусиш обслужити.
– В
таких випадках доводиться не тільки днювати, а й ночувати біля коліс. Тож ми з
хлопцями наловчилися за 30 хвилин чотири шини заміняти, – хвалить Вадим своїх
товаришів.
Окрім
людей, незмінним помічником стало в майстерні імпортне обладнання. Звісно, є
беушне. Проте більшість Вадим старався купувати нове. Аби здешевити, замовляв
через Інтернет. А що старіше – придбав на закордонних шротах.
–
Найдешевший зі станків – не менше тисячі євро. Які нові, звісно дорожчі. Але свою
вартість вони виправдали хорошою якістю, – каже співрозмовник.
І саме
через неї – високу якість – до Вадима їдуть водії з усіх усюд.
– Якби
моя майстерня десь у Луцьку працювала чи, наприклад, у Ковелі, то прибутки
значно більші приносила б, – зізнається Вадим. – Але й невеличкі Іваничі мають
свої плюси – поруч Львівська область та кордон із Польщею.
І позаяк
у країнах ЄС послуги шиномонтажу вартують у чотири-п’ять разів дорожче, то
поляки регулярно перетинають кордон, аби заїхати до Вадима Дацюка.
– Ясно,
що вони могли б до будь-якого іншого майстра звернутися. Але просять саме мене,
бо знають: у містах майстри часто халтурять. А я кожним клієнтом дорожу. Не
дарма батько ще колись навчив: роби по совісті. А гроші? – риторично запитує
оповідач. – Усіх не заробиш. І поки холостяком, то на життя вистачає.
Попри
те, що робота в майстерні не легка (і зігнутий весь час, і тяжке піднімати
треба, через що Вадим уже двічі лікував диски у спині), втім майстер не
збирається кидати шиномонтаж. Навпаки.
– Поки
що приміщення я орендую. Але найближчим часом планую переїхати у гараж, який
зараз із блоків будую. Якби мені дали землі в межах населеного пункту (а не так,
як пропонують, – серед поля), міг би й розширити підприємство, більше людей на
роботу взяти. Проте, – зауважує, – на владу нарікати не буду. Бо головне, що ніхто
не заважає.
Із наїздами
бандитів, які хотіли чи то «кришу» пропонувати, чи проценти з доходів
отримувати, наш оповідач теж стикався. У деталі розмови чоловік, звісно, не
вдається. Але пояснити, хто в хаті хазяїн, вдалося без мордобою.
– Щоб
мати гроші для старту, допомогли батьки (вони запчастинами в Іваничах
торгують). Аби отримати ази шиномонтажної справи, шукав в Інтернеті оn-line
уроки (бо ж свої навики передавати ніхто з майстрів не хоче). Словом, на місці
не стоїмо. Шукаємо, удосконалюємося. І хочемо, щоб навіть у ремонті авто ми
рівнялися на європейські стандарти.
Оксана
БУБЕНЩИКОВА.
Фото автора.