Без партії, без фракції, без депутатської групи, себто у вільному плаванні, працювати у представницькому органі влади Луцька можна. А от без моменту епатажу ніяк. Принаймні – для обранця громади обласного центру Волині Олександра Пизи.
Олександр Зіновійович не ламає списи у сесійній залі, але час від часу викидає в інформаційний простір цікаві заяви, чим підвищує інтерес до своє персони в першу чергу в журналістів. Останній спіч – чи не найоригінальніший: на ініціативу колег-обранців, котрі воліють перерозподілити місця в сесійній залі, депутат заявив, що пересідати не буде й готовий захищати своє крісло у четвертому ряду… кулаками.
– Олександре Зіновійовичу, розумію, що елемент піару у заяві присутній, одначе чи для вас настільки принципово, де сидіти під час сесії?
– Де сидіти – не принципово.
– Важливо біля кого?
– Ні. Ми ж – еталон демократії. Тому справа принципу – в іншому. Я виступаю проти того, аби мене чи когось іншого пересаджували без згоди. На початку каденції ми визначилися з правилами гри. Домовилися шляхом переговорів, що справу вирішуватиме жереб. І всі на тому заспокоїлися. Перекроювати все зараз знову, аби хтось сів попереду, а хтось – позаду, неправильно. Саме такий метод у мене викликає протест. Показовим є те, як свого часу пересадили на гальорку депутатів Антона Сосновського та Рустама Дячука. Це було негарно! Я розумію, що хтось вийшов із партії чи фракції, хтось не зійшовся симпатіями, але робити з того комедію не варто.
– Вас прохали пересісти чи все відбувається добровільно-примусово?
– Ні. Попередили. Депутатам розіслали можливі варіанти посадочних місць. Але – то поки теорія, пропозиція і, думаю, нічого аж такого не відбуватиметься. Чому я так гостро і швидко відреагував? А це правильна реакція, коли тебе вдарить струмом чи приторкнешся до гарячого чайника. І вона має бути блискавичною. У такий спосіб привертаєш увагу до проблеми і даєш зрозуміти іншим, що потрібно згуртуватися. Я ж продемонстрував: налаштований категорично.
– У травні ви вийшли з «Фронту Змін», хоча й очолювати обласний осередок партії. Сьогодні жалкуєте чи ні про таке рішення?
– Що залишив партію, не жалкую. А от за самим «Фронтом Змін» жалкую.
– У вашій політичній біографії була «Наша Україна», потім – той же «Фронт Змін», за списком котрого й обрали до міської ради. Яка політична сила наступною розкриє обійми для Олександра Пизи?
– Поки жодних планів. Хіба що законодавство вимагатиме, і я прийму рішення балотуватися знову… Але то буде технічний момент. Бігати з партії в партію, як дехто з моїх колег? Бути інструментом у чиїхось руках? Та це не моя задача. Можу порівняти роботу депутата місцевої ради з працею помічника народного депутата (Олександр Пиза після виходу із лав соратників Арсенія Яценюка зголосився на пропозицію народного депутата України Сергія Мартиняка працювати його помічником, – авт.). Остання – теж політична робота. Я відповідаю за округ, п’ять районів і роботу нардепа на тій території. Так, мене рідше бачать у стінах Луцької міської ради і на сесіях, бо маю конкретнішу роботу. Це – правильна робота. Лозунг і мегафон? Та ні. Це – повітря.
– А що вам заважає займатися конкретною роботою в Луцьку, де вас обрано депутатом?
– А я цим і займаюся. Тому маю значно менше часу на політичні ігри.
– Сьогодні Олександр Пиза – помічник-консультант народного депутата Сергія Мартиняка. Ваша нинішня діяльність сприяє зміцненню становища української опозиції?
– Так. Насправді я свої переконання не змінив. Хочу сказати, що моє рішення прийняти пропозицію Сергія Мартиняка, ґрунтувалося ще й на тому, що знайомий із ним особисто і знаю його як людину. Він переконань теж не змінював.
– Ви входите до бюджетної депутатської комісії у міській раді. Розкажіть, які процеси щодо формування головного фінансового документу на наступний рік уже відбуваються?
– Робота має бути плановою, а особливо та, що стосується підготовки бюджету. А у нас все якось спонтанно та непрогнозованою. Певно, то дається взнаки слов’янський менталітет…
– Чи недостатня робота органів виконавчої влади?
– Та ні. То все – через неорганізованість. Пам’ятаєте, депутат Андрій Осіпов пропонував, але, до речі, то була розробка «Фронту Змін», запровадити бюджетний регламент. Але відбулося гальмування. Частина депутатів не стали голосувати, бо запропонував таку ідею саме Андрій Осіпов, якого даремно не сприймають. Інша не підтримала, бо процес буде більш прозорим. А таке нікому не потрібно. Що ж до особливостей бюджету на наступний рік, то можу порівняти з Тернополем. Там менше надходжень, але більше фінансів від остарбайтерів, котрі перераховують гроші. Ми ж мали більше надходжень. Сьогодні люди так само працюють, але наповненість місцевого бюджету зменшилася, чимало проблем із проплатою через казначейські рахунки було перекладено на плечі місцевого бюджету… Так, керівництво намагається всілякими способами вирівняти ситуацію, одначе то – складно. Якими будуть мої прогнози на наступний рік? Поки – реально сподіватися варто лише на допомогу Євросоюзу. Інакше змін на краще не буде. Знаю, що сьогодні Кабінет Міністрів України намагається «вирулити» ситуацію. Чи вдасться? Чи не буде пізно? Не знаю. Хороша ідея – довготермінове кредитування міських рад під малий відсоток на впровадження енергоощадних заходів. За ці гроші можна замінювати котельні, трубопроводи, вікна та двері у закладах соціальної сфери. Це – і робота підприємствам, котрі виготовляють відповідну техніку й надають послугу, а також суттєва економія на енергоносіях. Ще один важливий момент: якби можна було перемістити фінансування й дати свободу місцевим радам, то проекти, програми і заяви не були би порожнім звуком. Якщо ж міська чи сільська рада, остання особливо, практично нічого не отримує, то що ми хочемо. А саме сільська рада є клітиною, з яких формується весь державний організм. Вони ж перебувають постійно на дотаціях, як хворий на інсуліні.
– Якось ви зауважували, що хочете залишити «бюджетку»…
– Так.
– Дивно, бо саме в цій комісії воліє працювати кожен-другий. Це, як мінімум, престижно. Якими сьогодні є ваші наміри? І яка атмосфера панує в комісії?
– Дійсно, багато колег, даруйте за прямоту, поперлося в бюджетну комісію.
– Нещодавно Анатолій Бірюков залишив таку працю…
– Отож. Бо думали, що там медом намазано. Попри кількість, толку в роботі не було. Не всі були дисциплінованими і не приходили на засідання. В результаті не вистачало кворуму й ми не мали можливості приймати рішення. Та й на засідання «бюджетки» приходило більше журналістів, аніж депутатів. Це й було реальною причиною такого потягу колег до цієї комісії.
– Тобто представники мас-медіа заважали працювати обранцям луцької громади?
– Таким чином. А хіба виступи на сесії не для журналістів? Мені ж шкода власного часу, часу колег і людей, які дивляться трансляцію. Лише безсовісний дозволить собі кілька годин забалакувати одне питання. Я ж теж можу виступати постійно, піаритися, показувати, який мудрий, але ж має бути здоровий глузд. То – очевидні речі. Й не слід думати, що громада цього не розуміє.
Розмовляла Світлана ГОЛОВАЧУК.
Фото з особистої сторінки Олександра ПИЗИ у «Фейсбуці».