Те,
що «Волиньторф» – державне підприємство особливого ґатунку, доводять як мінімум
періодичні баталії за перше крісло заводу. Упродовж останніх років ця структура
час від часу опиняється у центрі скандалу. Схоже, як тільки керівний пост
заводу здав Віталій Барванов, попрацювавши на директорському місці 20 літ і
залишивши його заради посади голови Маневицької райдержадміністрації,
«Волиньторф» почало лихоманити. Відтоді біля керма стояли різні люди: нововолинець
Леонід Ятчук (який, зрештою, опинився на лаві підсудних), маневичанин Іван
Киричик, столичний менеджер Олександр Шульга, знову Киричик, лучанин Сергій
Голоюх… А недавно, скориставшись революційними настроями, колектив таки
повернув Івана Мироновича у директорський кабінет.
Нового
старого директора ми застали на робочому місці. Того дня він щойно повернувся з
Луцька, де відбулася нарада з роботодавцями за участі голови
облдержадміністрації. У коридорах «Волиньторфу» – спокійно й смачно пахне
кавою. В приймальні – кілька людей. Тож аби втиснутися у тісний графік
директора, довелося трішки посидіти «під дверима». Зрештою, Іван Миронович сам
запрошує на розмову. Без краватки і піджака. Здається стомленим. З порога
засвідчує, що завжди готовий до спілкування з журналістами. Інтер’єр такого
бажаного для багатьох кабінету – без завої розкоші. На стіні за керівним
кріслом – ікона архангела Михаїла у рушнику. Як він згодом пояснить: подарунок
земляків до храмового свята у рідному йому с. Карасин Маневицького р-ну. Ліворуч
на стіні – карта Волинської обл. з логотипом «Волиньторфу». На столі, окрім
документів та канцелярського приладдя, – журнал «Корреспондент»… Першим чином
звертаю увагу й на годинник співрозмовника. Чи не з колекції екс-міністра
Ставицького, що недавно шокувала українців? І цієї теми ми також не оминули в
інтерв’ю…
–
Іване Мироновичу, де працювали під час «тайм-ауту»?
–
У структурах такого ж напрямку на Рівненщині. Приватні компанії зараз набрали
дуже багато ліцензій. Пробують розробляти торф. Хто для використання як
добриво, хто – як паливо… Волинський
торф практично використовується лише як паливо. Рівненщина, Житомирщина має
верховий торф, що годиться для добрива. Якщо з бізнесової точки зору дивитися,
то він набагато цікавіший. Якщо
розглядати економічну діяльність
державного підприємства , я швидше назвав би його соціальною, ніж
бізнесовою. В невеликому поліському
селі сьогодні майже 300 людей має роботу з середньою зарплатою більше 4 тис. грн.
Тут нормальний соціальний пакет. Вид палива – місцевий і теж соціальний. Зараз знову загострилося питання ціни газу.
Однак навіть та ціна, що нині встановлена для бюджетних установ, юридичних осіб
(4 тис 700 грн за тисячу метрів кубічних газу), в перерахунку на калорійність
дорівнює двом тонам торфобрикету (960 грн).
–
В якому стані залишили підприємство і в якому застали?
– Не
хочу для порівняння ганити попередників. Державне підприємство перевіряється
так, що обов’язково все стане явним. Залишив його в лютому 2012-го з 2
мільйонами 600 тисяч гривень депозиту на рахунку і 1,7 мільйона на поточних
рахунках підприємства. Застав, на жаль, тільки 57 тисяч. Не зовсім ситуація
хороша. Може, кому здасться, що у нас тут мільйони, депозити… Виробництво – сезонне.
Заробітки – восени і взимку після Нового року. Влітку ж – витрати. Потреба у
видобутку торфу сягає 150-180 тисяч. Літр дизпалива – це тонна видобутого
торфу. Тож у витрати входять 180 тисяч літрів дизпалива. Плюс зарплата, податки,
електроенергія… В той час, коли доходу нема.
–
Чи відповідає дійсності інформація про те, що 5,5 мільйонів коштів із поточного
рахунку «Волиньторфу» в лютому ц. р. перевели на рахунок благодійного фонду
«Волинська родина»?
– Ні.
За ці кошти придбали цінні папери з відтермінуванням платежу. Відкрито
кримінальне провадження, тривають перевірки.
–
Долучалися до Майдану чи стояли осторонь?
– Я
був із сином та друзями на Майдані два дні. Не розумію фраз на кшталт: «Я був
на Майдані, дайте мені посаду», які сьогодні можна почути. Був чи не був – не є
показником. У нашому селі багато людей, які з різних причин не могли поїхати до
столиці в ті дні, але здавали кошти, продукти. Мабуть, вони не менші патріоти.
–
Як оцінюєте місцеві події? От маневицький Ленін уже «канув у Лету»… До речі, не
знаєте, де подівся?
– Якраз
був свідком тих подій. Повертався з роботи, дізнався, що «Правий сектор» їде в
Маневичі Леніна скидати, попрямував і собі. Селищний голова там також був. Я
підійшов до цих молодих людей. Кажу: «Хлопці, ви що – будете забирати
пам’ятник?». Без варіантів – забрали, повантажили. За паспортом там – 450 кг
бронзи. Ціна бронзи сьогодні – мінімум 40 гривень за кілограм.
–
18 тисяч…
– Так,
кругленька сума. Я казав: хоча би квітники в Маневичах за ці гроші облаштували,
була би користь. Чи майданчик дитячий…
–
Хто вам запропонував повернутися на посаду?
– Було звернення колективу, клопотання перед міністерством
концерну «Укрторф».
–
То ви не долучалися до організації акцій на підприємстві?
– Ні.
Тим паче, що працював у сусідній області: Рівне, Київ, відрядження… У телефонному
режимі спілкувався з працівниками, цікавився ситуацією, звичайно. Я майже 19
років тут пропрацював. Тому мені цікаво, що з підприємством відбувається. Маю
багато тут знайомих і друзів. Хотілося б, аби підприємство крутилося і для села,
і для району. У мене є й особиста зацікавленість: я живу в селищі, точніше – в
квартирі, яку опалює «Волиньторф». Тому хочу, щоб труба диміла.
–
Зміна керівництва заводу в 2012-му – проект міністра вугільної промисловості та
енергетики Ставицького чи місцева влада була в цьому теж зацікавлена?
– Місцева
влада – ні. Незалежно від кольорів влада завжди зацікавлена, аби бюджет
поповнювався. «Волиньторф» – один із найбільших платників. Хто переживає за
розвиток цього регіону, не хоче таких ситуацій. Подібна історія відбулася не тільки
на Волині. Можливо, в тому, щоби похоронити торфову галузь, були чиїсь
бізнесові інтереси. Я спілкуюся з багатьма людьми з різних регіонів, ситуація
кругом – критична. На сьогодні почне видобуток торфу Волинь та Рівненщина… Решта
підприємств – під дуже великим питанням. Хоча їх небагато лишилося.
–
Однак це в «державному полі» ситуація гіршає, а цікавість до торфу, здається,
пожвавилася…
– Звичайно.
Але, виробляючи нині 100 тисяч тонн торфобрикету, ми не можемо весь обсяг реалізувати
на території України. Маємо широкі гасла про перехід на альтернативні види
палива, а конкретних рухів нема. Шукаємо ринки збуту, до 30% виробленої
продукції експортуємо. Як казав товариш Сухов: «За державу «обідно».
Європейцеві таке паливо підходить, він везе його за тисячі кілометрів, а в нас,
на жаль… Думаю, ситуація, яка склалася у відносинах із Росією, заставить
замислитися.
–
Правда, що у вас була реальна загроза опинитися за ґратами?
– Було
щось таке. Прислали перевірку. Вона приїхала із заготовленим актом, написали
«брєд». Навіть передали цей акт в облдержадміністрацію, щоб полякати. Ми
відправили в міністерство заперечення, попросили провести розгляд цього акта.
Але зачепитися не було за що. Інакше був би наказ про відсторонення і
направлення документів у прокуратуру… Це – «холостий вистріл». Зрозуміло, що то
не ті хлопці, з якими на моєму місці можна воювати. Але ця команда приходила у
«Черкаситорф», «Чернігівторф» … За рік ці структури практично похоронили. Моя
подяка колективу за те, що люди самоорганізувалися. Повірте, їм неважливо: буде
Киричик працевлаштований чи ні. Я знайду, де заробити. Людей турбує те, що
відбувається на інших підприємствах.
–
А хто режисер усіх тих процесів в Україні?
– Якщо
є, то це боєць невидимого фронту (сміється, – авт.).
–
Дякуєте колективу. А слова про те, що Клімчук чи Єремеєв врятував «Волиньторф» –
неправдиві?
– Це
зробив колектив.
–
Чи правда, що взамін вам пропонували очолити концерн «Укрторф»?
– Таких
пропозицій не було. Хоча про таке я чув…
–
У Маневичах недавно блокували АЗС із вимогою, аби народний депутат «віддав
гроші». На цю тему ви з Ігорем Єремеєвим розмовляли?
– Зрозуміло,
що біля керма були ставленики Єремеєва. Особисто я з ним не спілкувався.
Наскільки відомо, представники «Континіуму» приїжджали, але без нього. Я
вважаю, що він мав би зустрітися з працівниками. Це ж його виборці. Голоюха
(екс-директор Сергій Голоюх був призначений 2013-го, раніше працював на
Луцькому спиртогорілчаному комбінаті і вважається людиною з команди Єремеєва, –
авт.), до речі, колектив сприйняв непогано. Але, зрештою, одна й друга
команди швидко скооперувалися. Ми завжди старалися економити. В період
відсутності збуту колектив ішов із розумінням на те, що доводилося працювати
неповний робочий день. Коли хтось у власних цілях перебирав ліміт на телефонний
зв’язок, ми різницю вираховували із зарплати. Хоча це не ті гроші, які
глобально щось вирішують, але це якось дисциплінує нас. Нині дивлюся: заступник
тільки на телефонні розмови за минулий місяць витратив 2200 гривень. Тоді як у
деяких працівників дільниць узагалі забрали корпоративні телефони. Заступник перебуває
в Києві, а підприємство, яке орендує його автомобіль, заправляє авто на 10
тисяч у місяць… Це – неправильно.
–
А як прокоментуєте інформацію, поширену в інтернет-просторі, що ви платили по
200 гривень тим, хто відстоював вас на акціях?
– Я
теж це читав. Навзаєм можу продемонструвати годинник, який «у сотні разів
перевищує» мою заробітну плату (показує наручний годинник, – авт.). Мабуть,
хлопці думали, що я заробляю 1 гривню.
–
Працівникам галузі було з кого брати приклад. Маю на увазі Едуарда Ставицького,
колекцію годинників якого бачив, напевне, уже весь світ.
Такі годинники – були в Едуарда Ставицького.
– Мабуть,
мене з кимось сплутали… Дуже радий, що повважали мене за такого, хто може в
день заплатити по 200 гривень 400 людям, які перекривали трасу. Я не те, що не
платив, навіть не думав про це. Коли ці акції проходили, я не просто був «на
лікарняному», як це трапляється у керівників, котрих знімають із посади, а
справді мав серцевий напад. Та й не настільки рентабельне це підприємство, щоби
можна було дозволяти розкоші. Від реалізації торфобрикету населенню та
бюджетним установам – 5-7% рентабельності, тоді як жоден бізнес нині не працює
менш як на 25%. Окрім того, у нас є чимало проблем. Одна з них – додаткові
площі для видобутку. Попередніми роками нас фінансували з бюджету на капітальне
будівництво, технічне переоснащення, але минулого року цього не було. Тепер,
думаю, аналогічно. Тому кожна копійка – на вагу золота. Якщо дасть Бог і ми
цього року щось добудемо (за умови сонячного літа), то наступного – видобувати
нема де. Критична ситуація. При тому, що 70% бюджетних установ «зав’язані» на
нашому брикеті.
А такий – на руці Івана Киричика.
–
У облраді тривають дискусії: давати чи не давати дозвіл приватним структурам на
геологічне вивчення родовищ торфу в кількох районах. Бізнесмени переконували:
це тільки розвідка… На що б ви, як фахівець і волинянин, порадили би звертати
увагу громадам, коли з’являються такі пропозиції? Чи справді від геологічного
вивчення до видобутку така велика відстань?
– Законодавчо
– невелика. Можна проводити експериментальний видобуток торфу якраз для
геологічного вивчення. Є такий «пунктик» у законі, ним дехто користується. Це
може бути початок видобутку, щоби паралельно легалізувати те все діло.
–
А екологія?
– Ми
відпрацювали понад тисячу гектарів, де сьогодні прекрасно росте ліс. Я там
особисто гриби збираю. Просто треба все робити вчасно. Якщо після видобутку
зроблено технічну рекультивацію, біологічну, то проблем нема. Коли говорити про
соціально-економічний бік питання, то з огляду на села, що занепадають,
використовувати можливість видобутку треба.
–
Вам важливо, хто прийде на посади у виконавчу владу району?
– Я
знаходив спільну мову з тими, хто працював донедавна. Надіюся, що знайду її і з
новою командою. Важливо – бачити не кольори, а людей, які щось роблять.
–
До речі, ви за кольором – хто?
– Був
у Народній Партії. З її ідеями я не знайомий, але стояло колись питання
приватизації «Волиньторфу», яке виносилося на розгляд Верховної Ради України. Щоиб
звернутися за допомогою до Катерини Ващук уже як однопартієць, я й вступив до
цієї політичної сили. В той час Катерина Тимофіївна нам дуже допомогла. Наразі
було б добре, аби парламент розглянув можливість налагодження прозорої схеми
відведення земель. Над цим питанням я працював з Адамом Мартинюком (КПУ, – авт.).
У принципі готовий вступити в будь-яку партію, якщо вона візьметься вирішити
питання.
–
Як депутат Маневицької районної ради що думаєте з приводу доцільності
газифікації району та використання Оконських джерел у бізнесових цілях?
– Щодо
газифікації переконаний: незалежно від того, яка буде влада, газом користуватимемося
менше. В європейських країнах газ для населення – це виняток. Я навіть не
розглядав би питання газифікації району. Він на 80% покритий лісами, залишилося
– забезпечити правильне використання лісових ресурсів. Щодо Оконських джерел… Пам’ятка,
яку знають всі, – сьогодні майже в приватній власності. Я вважаю, це – неправильно.
Щоб розводити форель чи іншу рибу, можна скористатися іншими водоймами.
–
Упевнені, що за час перебування в директорському кріслі, не зловживали спокусою
використати державну копійку не за призначенням?
– Я
б носив тоді годинника, що в сотні разів і перевищує мою зарплату, жив би в
гарному маєтку і їздив би в хорошому авто.
–
А якою автівкою їздите?
–
…(пауза, – авт.) «Шевролє».
Спілкувалася
Олена ЛІВІЦЬКА.
Фото автора та «Української правди».